неділя, 27 січня 2019 р.

Як ми будували будинок. Частина 1 - Рішення

Є мрії, які збуваються швидко, легко і безболісно. А є ті, які мають дозріти до свого "зіркового" часу. Мрія про свій власний будинок з"явилась у мене не так уже і давно. Ну, про власне житло я завжди мріяла, мало у кого цієї думки немає. Але спочатку було не важливо, що то за житло буде - квартира чи будинок. Потім я все ж таки вирішила, що було б непогано мати власну квартиру. Але лише з народженням Мар"яни я зрозуміла, що квартира - то зовсім не те, що мені потрібно і абсолютно не те місце, де б я хотіла виховувати своїх дітей. Я зрозуміла, що мені і моїм дітям потрібен простір без сусідів, у яких то п"яні бійки, то танці до ранку, то вічний ремонт; зрозуміла, що мені мало двох - чотирьох годин на день вуличних прогулянок для моїх дівчат у теплу пору року; нам мало простору квартирної коробки і гратів сходових кліток.

Я хотіла простору, повітря і волі. Ну і як справжній відлюдько, я хотіла мати мінімум сусідів, що в багатоквартирних будинках просто нереально.

Хотіти і мріяти - то одне. А от почати щось реально робити - зовсім інше. Ми чесно намагались зібрати грошей хоч на якусь хатинку. Періодично придивлялись квартири на продаж. Потім дивились будинок для оренди (про що було моє Звернення до Орендодавців). Але по суті нічого не змінювалось. Грошей не додавалось, нічого не знаходилось і не переїжджалось. Так би все й тягнулось довго і нудно, якби не один прикрий випадок.

Ми виховуємо трьох дівчат і орендуємо квартиру. Місця не так що б і багато, але відносно достатньо. Але от щомісячні витрати на оренду ставали дедалі не комфортними. Власник цілком пристойна і адекватна людина, тому вартість оренди була середньою по ринку. Та оплата комунальних послуг забирала у нас щомісяця все більше і більше грошей: то світло подорожчало, то вода, то утримання будинку, то газ два чи три рази дорожчав, потім знову світло... і так по колу.

Правду кажуть, що людина не пошевелиться. поки смажений півень в сраку не клюне. Нас клюнув. Був момент, коли ми реально розуміли, що якщо за день-два нічого не змінити і не виправити - у нас не буде чим розрахуватись за житло. Ось такі форс-мажорні обставини. Ми вже напівсерйозно обмірковували переїзд до Бабусі з Дідом. Там і без нас місця мало, але як більше буде нікуди, то і там би помістились...

Ситуація вирішилась, і нам не довелось повертатись до маминого дівоцького житла у 9 кв.м, але за ці декілька днів, окрім того, що я посивіла наполовину, я зрозуміла, що далі так не можна. Що ми маємо мати власне житло. Маленьке, худеньке - яке не-будь, але власне.

Нагадаю - грошей у нас немає.

Почали, або вірніше сказати, повернулись, ми до пошуку банківських кредитів. Час, ми звичайно, обрали просто капець який підходящий - кредитів то нема то нєту, а якщо є - то під жахливо великі відсотки. Але що поробиш, як іншого нема. Знайшли ми два варіанти:
1. Викуп конфіскованого житла в кредит
2. Кредит на вторинне житло

Тут уже варіант квартира/будинок не дуже то й грав роль. Головне, щоб кредит дали, та ще й такий, щоб ми могли його виплачувати. Але грошей на перший внесок все одно нема.

І пішла мама до своєї мами з татом ))) Куди ж іще ))) І до Брательніка, тобто дядька моїх дівчат. І сказала, що все, капець, скидайтесь хто чим може, бо переїдемо усім кагалом жити до вас. Чомусь усі побігли шукати гроші, а не звільняти кімнату ))) Шуткую. Якби довелось переїжджати, то ми б і переїхали. Жити було б не дуже комфортно, але ніхто б нічого не сказав, того плану, що нам там не раді. Навіть думки такої не було. Але, звичайно, дідусь з бабусею відкрили свою скриню і віддали усе, що нажито непосільним трудом. Ще пошкребли по сусєкам і зібрали - таку-сяку умовну суму.

Варіант з викупом конфіскованого житла був самий доступний, з врахуванням тих декількох грошей, що нам нашкребли. Але як почали цим займатись, виявилось, що він уже рік, а то й більше, не працює. Тобто банк не кредитує, а лише дає можливість однією сумою викупити конфісковане житло. Такої суми ми не нашкребли.

Тож почали шукати, що можна взяти за кредит на вторинне житло + те, що є. Варіантів виявилось не багато. Якщо не сказати, що повний голяк. Квартири повідпадали через свою неймовірну вартість. А якщо вартість доступна - то потрібно ще вкласти в ремонт стільки ж. Іпотека на квартиру теж відпала через вартість.

Залишився будиночок десь на краю світу. Так іще й без санвузла в хаті. Ні, я розумію, що в більшості сіл і зараз так живуть. Але вигнати моїх дівчат зимою в туалет в сніг, митись в мисці, і полоскати тарілки в холодній воді, я не могла.

Мою бідну головєшку просто розпирало від думок, гри в тетріс і поділу того, чого не було.

Якось випадково натрапила на компанію-будівельника, які пропонували побудувати типовий будинок із бруса. І ще й ціна була більш ніж прийнятна. Це дало мені таку надію, що просто ні в казці сказати, ні пером описати ))) Єдина проблема - нема землі, де можна будуватись. Але це не проблема - переглянувши оголошення з продажу, зрозуміла, що і тут не все так погано.

Отже, нам потрібен будинок, який ставлять за кілька місяців і повністю, щоб ми могли переїхати і жити, та уже виплачувати кредит замість орендної плати за житло.

Але добре, що в цій будівельній компанії працюють люди, яких не цікавлять клієнти. До нас не захотіли прийти в офіс, щоб розповісти про технологію і порахувати потрібний нам варіант будинку, аргументувавши тим, що тиждень-два погоди не зроблять, і взагалі "він не бачить сенсу їхати зараз в офіс, та й у них на сайті ціни вказані неправильні" Ну ок.

Знайшли іншого. Там нам сказали приблизну ціну, яка розвіяла на порох усі мої мрії. Але якась вища сила все ж таки існує, і вона дає тобі те, що ти хочеш саме тоді, коли ти до цього готовий. По інакшому я просто не можу пояснити те, що сталось далі.

Отже. Дві компанії, на які я покладала надії, їх не виправдали. Я ще не втратила надію, але вона уже ледь жевріла, і я не зовсім розуміла, що робити далі. І тут дзвонить мені подруга, і саме в цей момент розповідає, що вони будують будинок по новій технології - панелями! Будинок будують вони уже більше року. Але згадала вона про це саме в цей момент!

Технологія будівництва дійсно нова, але дуже швидко поширюється через те, що відносно дешева, міцна, та швидко можна побудувати будинок "під ключ". Тобто, за пів року можна переїхати уже в готовий будинок своєї мрії. На сайті вказані приблизні ціни, ми порахувати середню вартість і я знову відчула, як мене переповнює неймовірне щастя - будинку бути!

І тут Остапа понесло (с)
Почали надходити пропозиції по квартирах та будинках десь приблизно в тій же ціновій категорії, але трішки менші, трішки далі, квартира і т д. І я розгубилась. З однієї сторони я просто марила будинком, я знайшла дуже навіть приємний варіант, а з іншої - уже готове житло, ну трішки не таке як хотіла, ну ремонт все одно потрібен, але це не з нуля будувати.
Це, як кажуть, або нічого, або все і зразу.

Ми поїхали поглянути на декілька ділянок, які можна придбати під забудову. І, як буває, коли час прийшов, в першу ж ділянку я закохалась одразу. Я лише побачила її, як зрозуміла, що ось тут буде наш будинок, тут ми будемо щасливі. Ми ще поїхали подивились декілька, але про першу ділянку я забути уже не могла.

Важко приймати рішення, коли ти не сама. Коли ти сам собі господар, і ні від кого не залежиш, то і в прийняті рішення береш до уваги лише якісь свої мотиви. А тут... Чоловік каже одне. батьки інше, Брательнік ще своє. Ну хоч дівчата сказали, що їм байдуже, - що я виберу там вони і жити будуть (ну не без приколів, звичайно).

І я розумію, що будинком марю лише я. Що лише я бачу де і як воно має бути, яке і скільки. Усі інші схиляються в сторону квартири, але кожен через якусь свою окрему причину. А я не можу повернутись до квартири, коли я ось уже подумки живу у власному будинку, маю з кухні вихід на власний двір, де у власній пісочниці бавиться Мар"яна разом із Святославом, а поруч в колясці в садочку спить Мирон, а Настя з Іванкою або казяться в гамаку, або кожна читає свою книжку в затінку. А тато жарить шашлик ))) Я просто на фізичному рівні уже відчувала, що все, я не можу, не можу повернутись в квартиру.

Разом з цим прийшло усвідомлення, що остаточне рішення буде за мною, і усю відповідальність за нього нестиму лише я. Звичайно, будуть і труднощі на перший час, потрібно буде багато до чого призвичаїтись і вирішити якісь побутові питання. Але коли ти знаєш, що цього хоче ще хтось, крім тебе, то легше. Ну, дівки завжди зі мною ))) Насправді це важко. Ти майже відчуваєш, як ось ця вага відповідальності давить на плечі і ти просто вимушена її нести, бо а "вдруг"... цих "вдругів" може бути безліч, від заметеної дороги від хати до цивілізації, до виклику лікаря у вихідний через то й же замет. І це рішення дійсно одне із найважливіших у моєму житті, і нестиму я його так як і прийняла.

Звичайно, Тато, не дивлячись на те, що він би краще жив у квартирі, підтримає і підсобить в носінні рішення ))) Але остаточне "так" чи "ні" залишається за мною.

І я сказала будинку своєї мрії "ТАК"

Я подзвонила власнику ділянки і домовилась про купівлю. Потім поставила усіх до відома про прийняте рішення.

І мені стало легше ))) Я зрозуміла, що все, машина запущена і зупинити її неможливо. Й ось саме після цього Всесвіт знову відгукнувся на мої бажання, адже рішення було остаточне і я почала рух до своєї мрії.




Немає коментарів:

Дописати коментар