середа, 19 грудня 2018 р.

Святковий настрій або його відсутність

Зовсім нещодавно я зрозуміла, що мені, в принципі, усі пори року однаково милі або не милі. За винятком літа - воно найкраще без обговорень. Тому я якось не можу сказати, що люблю зиму, чи весну, чи осінь... Я люблю, щоб погода була сприятливою для моїх планів. Тобто, якщо я збираюсь сидіти вдома і пекти печиво, а потім його дружно усім своїм сімейством поїдати з чаєм - то хай іде дощ. Якщо я запланувала повалятись в снігу з дітьми - хай іде сніг, але без великого морозу, бо то дуже холодно. Ну і так далі. А от з відчуттями свята складніше.


Хтось каже, що любить зиму, бо тут Новий Рік, Різдво і усе таке, що наповнює світлом і душевністю. Хтось любить літо, бо відпустки і можливість побути разом, помадрувати чи ще щось. А я не можу такого сказати. Я не можу сказати, що якась пора року більш сімейна/душевна, ніж інші. Постійно можна знайти якісь спільні справи/розваги. Згодна, коли холодно, то легше "кучкуватись" і більше часу проводити вдома - так тепліше. Може тому зима здається більш "родинною".

Але насправді відчуття свята має бути десь всередині тебе. Тоді і в дощ на Новий Рік можна бути щасливим.

Цей рік для нас в цілому дуже знаковий. Але ця зима надзвичайно нервова і тривожна. Я знаю чому і могла цьому запобігти, але не змогла (значить мало старалась). Напевно тому я вперше цього року не раділа першому снігові. Я його майже і не помітила б, якби не побачила, як собака смішно ловить сніжинки ротом і гавкає на них. Проте, якогось очікування дива немає взагалі.
Здається, все ідеально - будинок, засніжений ліс поруч, камін з живим вогнем, велика тепла собака і м"якенька кицька, діти відносно здорові... Вже і ялику поставили, і гирлянди розвісили, і імбирного печива напекли - ну чого тобі ще?! А ніт. Нема.

Здається, це перший рік, який я пам"ятаю, у якого немає передчуття ні свята ні чуда... Десь ділось.

Тривоги, переживання, невпевненість у майбутньому, розчарованість і безсилля - ось ті, хто вбиває свято... Кожен окремо - то просто мильна бульбашка на воді. А от коли це все збирається разом...

Усе можна подолати і все можна виправити. Безвихідь - це уже коли зверху засипали землею. А поки що - працюймо!  Тому дуже сподіваюсь, що наступного року усе буде по іншому: і перший сніг лягатиме довгоочікуваними пір"їнками, і імбирне печиво пахнутиме святом, і очікування чуда щемитиме у серці як в дитинстві...Усе має повернутись, бо без цього неможливо адекватно дивдитись на світ )))

Немає коментарів:

Дописати коментар