пʼятниця, 16 листопада 2018 р.

Як не втратити підлітка?

Я зараз не читаю. Напевно, в листопаді не буде посту про прочитані книжки. Щось не читається. Зате дивлюсь серіал "13 причин чому". Показовий, я вам скажу, серіальчик і зовсім не веселий.


Сюжет.
Дівчина-підліток (16-17) років, наклала на себе руки. Записки не залишила, батьки в шоці і не розуміють, як вони не бачили, що з дитиною щось "не те". Але ззовні то все було добре - весела дівчина, є друзі, ніби ніхто не ображав і все таке... Та і зі школи скарг не було. І раптом - все. Чому вона це зробила? Про це дізнаються її "друзі", яким вона залишила тринадцять аудіо касет, на яких розповіла все. То що ж сталось?

Мої враження.
Чесно, я трохи в шоці. Ні, я пам"ятаю себе-підлітка і теж трохи в шоці. Ви розумієте, що ви не знаєте своїх дітей!? Ви не знаєте що у них діється в їхньому маленькому світі із претензією на дорослість. І не треба розповідати про довіру і все таке. Це окрема розмова і зараз не в ній справа.

Наприклад. Дівчині подобається хлопець, йому вона теж подобається, але він тупить по страшному і не наважується їй зізнатись. Тож вона йде на побачення з іншим.
От скажіть - ваша дочка скаже вам, що їй подобається хлопець, але він тупить? Чи син скаже, що йому подобається дівчина, але він тупить? Нагадую, це "дітям" по 17 років.

Я не знаю. Але я не казала. Ну бо це ніби і дрібниця, але ж воно і болить?!
Ви ж не знаєте, що вони кажуть і як "піддьоргують" один одного? Чи як дають зрозуміти, що ти "відстій". Ви хіба читаєте усі їхні переписки у соцмережах і знаєте, як вони боляче б"ють словами чи які можуть влаштувати "підстави"? Чи як, лише тому, що не даєш списати, тебе можуть ославити на всю школу і явно не "заучкою"?

Що ви взагалі знаєте, про своїх підлітків? Про їх життя. Не те, що вдома, а те, що їхнє особисте? Чи можете ви бути впевненими, що у них все добре, так як вони кажуть, коли їх запитують?

Так, будь які уважні батьки помітять, що з дитиною, щось не те. Але ж вам можуть відповісти, що "просто втомився", "багато задають", "вчителька не така" тощо. А насправді?

Ні, я не кажу, що діти завжди брешуть, хоча "усі брешуть" (с) і це правда. Але сліпо вірити, що " все гаразд, у мене просто голова болить" теж не варто. Та і сподіватись, що 100% до вас прибіжать поридати на плечі теж не варто.

Бути підлітком важко. Бути батьками підлітка ще важче. Досягти 100% довіри між цими двома категоріями, на мою думку, просто неможливо. Але, все ж таки, потрібно намагатись хоча б не прогавити той момент, коли потрібно підхопити і втримати. Життя - воно взагалі важке і непередбачуване, а люди в бувають злі і нехороші.

Та попри це, у житті є безліч можливостей, безліч того, що робить світ кращим і цікавішим. А вони ще стільки усього не бачили і не знають. Життя варте того, щоб його прожити і випити до самого денця, щоб насолодитись ним. Навіть попри те, що не все і не завжди йде добре. Усе минає і це мине.

Підхопіть свого підлітка тоді, коли йому це потрібно. І відпустіть, коли у нього виростають крила. Не прогавте.


Немає коментарів:

Дописати коментар