середа, 15 серпня 2018 р.

Готуємось до вступу у ВНЗ завчасно

І так, мами й тата, а також усі інші, хто цікавиться вступом дитини у ВНЗ. Уже зовсім скоро прийде осінь, 1 вересня, початок навчального року. Хтось цієї осені піде до першого класу, хтось до 5-го, хтось до 9 чи 11, а хтось до 10-го, як наша старша донька. І ніби часу ще вдосталь, щоб вирішити, що робити далі (як їй, так і мені), але я уже хвилююсь, тому що ці 2 роки збіжать, як вода крізь пальці.
Якщо за часу 9-го класу ми вирішували, чи залишитись у школі, чи вступати до технікуму/коледжу/училища, то зараз уже стоїть питання вибору, що робити після 11-го класу. Частину питань ми вирішили уже давно, а частина у нас залишилась у підвішеному стані. Отже

1. Після 11 класу вчитись чи йти працювати

Я не знаю, ким реально можна йти працювати одразу після школи. Хоча сьогодні надзвичайно багато можливостей заробітку через інтернет і декому таки вдається заробляти на блогах/тестах ігор тощо. Але таких підлітків мінімум. Якщо не одиниці. До цього теж потрібно мати хист.
Та і якщо є бажання і можливість вчитись - то це не може не тішити.
Отже, тут у нас без варіантів було - після 11 класу потрібно поступати до університету.

2. Факультет/спеціальність

Усі нормальні батьки бажають, щоб їхня дитина жила краще ніж вони, щоб була щасливішою, вільнішою і т д. Ну і щоб мала справу до душі, а не лише до грошей. Тому хочеться і мати спеціальність не лише для диплому, але щоб і робота подобалась, і гроші приносила. І уже тут не вгадаєш. Якщо за часів мого випуску з університету випускались масово бухгалтери, бо на час вступу це було престижно, то зараз масово усі вчаться на програмістів. Але така навала "спеціалістів" однієї професії перенасичує ринок і за 5 років навчання є велика можливість нівелювання цінності твоєї професії. Тим більше враховуючи сьогоднішній технічний прогрес.

Але, разом з тим, якщо у дитини лежить душа до математики (як приклад), та ще й у тиші, без масового спілкування з людьми - то, напевно, і спеціаліст фінансової сфери з неї буде відмінний. І тоді, навіть не зважаючи на неймовірну конкуренцію на ринку праці, такий спеціаліст знайде свою ідеальну нішу і буде "на вагу золота"

А якщо дитина не знає, чим їй займатись? Якщо вона не визначилась? Або батьки "бачать" одну спеціальність, а дитина хоче бути "клоуном" (як в анекдоті), - що тоді робити? Дати можливість дитині самій обирати, чи все ж таки переконати у правильності батьківських намірів? Знайти щось середнє, як компроміс? Що робити?

3. Україна чи Закордон

Ще декілька років тому я й подумати не могла, що поїхати навчатись закордон буде так легко. До війни про це могли мріяти лише супер заможні або надзвичайно розумні. А ще рік-два тому, я не могла й подумати, що вступ до навчальних закладів Польщі почне сприйматись лиш як перша і найлегша сходинка до навчання у інших, престижніших закладах Світу. Так, я не помилилась - навчання у Польщі на сьогоднішній день уже не межа бажань, а лише як старт до реальних бажань.
Тому, питання такого вибору - Україна чи закордон, стоїть доволі таки гостро.
Але.
Є такі спеціальності, за якими немає сенсу їхати далі Українських рейтингових вузів. Наприклад, вчитель. За базовими знаннями їхати закордон - немає сенсу. Для свого саморозвитку і розширення світогляду - обов"язково! Але то уже паралельно або після основного навчання.

Тому, найважливіше обрати професію, спеціальність, а уже від цього буде "плясати" усе інше. Хоча, якщо подивитись навкруги, я знаю достатньо людей, які уже в зрілому (не юнацькому) віці кардинально змінили свою зайнятість самотужки. Пішли на курси, вчились онлайн, відвідували ще якісь тренінги, навчання... Тому що вони нарешті зрозуміли, що їм подобається робити і що у них виходить на відмінно! Або просто набридло займатись одним і тим самим на різних місцях протягом 20 років, і душа потребувала кардинальних змін. І все вдалося. Тому що люди уже розуміли хто вони, що вони можуть, що вони вміють, на що вони здатні. Був якийсь базовий (або й велетенський) досвід, який можна так чи інакше застосувати на новому місці, усе "нажите непосільним трудом", звичайно, не було даремним.

То чи потрібно зараз, після 11 класу "придумувати велосипед", чи варто довіритись вибору дитини і дати шанс зрозуміти і знайти себе? Можливо, якщо дитина танцює - хай танцює, говорить - хай говорить, малює - то хай малює? А не як хоче мама - будь депутатом, юристом, лікарем і т д...

Це так важко, приймати ось такі доленосні рішення, від яких залежить майбутнє твоїх дітей!!! Бо ти ж розумієш, що нічого не можна вгадати і передбачити, соломки скрізь не підстелиш, та і, може, не треба. А з іншої сторони - так хочеться дати більше, краще, розумніше і вільніше.... Відпустити - залиши, довіритись - чи переконати, допомогти - не заважати....
АААААА, піду вип"ю водички....


Немає коментарів:

Дописати коментар