неділя, 15 липня 2018 р.

Одеса 2018 - трешак з дітьми

Так сталось, що цього року ми потрапили на море усього на три дні (або аж на три дні). Та й те, лише тому, що у нашого тата була конференція робоча в Одесі. То ми й "впали йому на хвіст". Так ми опинились в Одесі. Сподіваюсь, в останнє.



Так як проживання для родин учасників конференції не передбачалось, ми шукали квартиру на цих декілька днів самотужки. Бо в готелі, де мали проживати учасники, номер коштував в межах 3500грн/доба. А за такі гроші я краще закордон поїду.

Знайшли ми квартиру на букінгу. З власником стосунки склались ідеальні - ми його жодного разу не бачили ))) Все вирішувалось по телефону, оплата на карту, ключі в охоронця. Шикарно. Сама квартира хороша, претензій немає. Але є одне але (с). відстань до моря. На сайті вказано, що до моря 500м, тобто якраз зручно для того, щоб я сама з дітьми туди ходила.

Коли ми приїхали, знову передзвонили власникові, уточнити, куди йти до моря і скільки, він сказав, що трохи більше кілометра, "але ви можете їхати машиною, там є де поставити". І це мене уже насторожило і не дарма. Ось тут і починається саме цікаве.

Спочатку ми пішли направо від нашого помешкання. Йшли близько трьох кілометрів (але мені здалось, що більше) повз облуплені санаторії, по засміченим тротуарам. Дійшли, нарешті, до "моря". І тут я ледь не заридала вголос. То не море, то болото... Обгороджена з трьох сторін хвилерізами застояна, брудна вода. Назад знову йти три км, але уже під гору...

Наступного разу ми уже пішли ліворуч. Знову повз облуплені санаторії і ще якісь дивні напівобвалені будинки, засмічені тротуари і какулі на них. Але цього разу йти довелось менше двох кілометрів. Та ще й (яке щастя!) ми пройшли повз один магазин. Частину дороги ми пройшли по таким-сяким тротуарам, а частину по стежечці через смітник... Це адіще. Хтось зробив вузеньку стежечку з горички до причалу, серед чагарників, а усі інші зробили навколо неї смітник. І цей смітник постійо поповнюється, смердить і вбиває усіляке бажання приїхати сюди знову. І я не впевнена, що то усе справа рук "прієзжих". Там доволі багато відпочивало і місцевих.

Але що потішило і було чи не єдиним приємним моментом у цьому всьому - море. Воно було чисте і тепле, приємне і неймовірне. І поки ми знаходились на пляжі, усе здавалось і не таким поганим. Та як тільки приходив час йти назад до помешкання - я готова була плакати. І не тому, що залишала море, а тому, що доведеться йти загадженою вузенькою стежинкою з торбами і трьома дітьми під гору. І йти треба обережно, щоб не вступити в лайно, яке залишила на стежці чиясь собачка чи її хазяїн; не дивитись по сторонам і намагатись не вдихати дуже часто.  І це при тому, що усі, хто йде тією стежкою, проходять повз два величезні баки для сміття. Не помітити їх неможливо, обійти теж - іншого шляху просто не існує.
Ні, звичайно можна було піти в обхід ще + 2км по дорозі без тротуару, але навряд чи це безпечно робити з трьома дітьми.

На увесь квартал, а то і три чи навіть більше, жодного кафе, піцерії чи хоч якоїсь забігайлівки. Один магазин і жодної аптеки. При чому, як виявилось, ми в цьому районі уже відпочивали два роки тому. Тільки тоді ми знімали житло на самому березі моря, тому я не дуже звертала увагу на усе інше. Одного разу пройтись до магазину і назад мені тоді вистачило і більше за територію до від"їзду я не виходила. Так от що я хочу сказати. За два роки нічого не змінилось. принаймні в кращу сторону. Той самий магазин, та сама дорога і той самий смітник.

Що я хочу сказати. Одеса - це не лише Дюк, Потьомкінські сходи та Дерибасівська. Це, в першу чергу, море. Була я і на Дерибасівській, і на сходах і в центрі. А ще за моєї юності приїжджали на море і знімали квартиру в житловому кварталі, і до моря їхали на трамвайчику. Трамвайчики з тих пір не змінились. Тобто вони змінились, як змінюється все під впливом часу - постаріли. І ще тоді ми ходили на платний пляж, бо на безкоштовному було не дуже.
Море - це чудо, яке є далеко не скрізь і навіть не в кожній країні. Це безкрайнє джерело можливостей для прибутку. Але потрібно його любити...

Я більше не приїду в Одесу на море. Уже краще в Затоку, при обмежених фінансових можливостях, але тільки не в Одесу. Я не зарікаюсь, можливо, колись інфраструктура і сервіс таки дістануться сюди і я знову навідаюсь, але не раніше. Та взагалі, я більше не хочу на наше море. І сита я нашим сервісом. Я хочу відпочивати, коли я їду на відпочинок. Коли я вириваю цих декілька днів для того, щоб побачити море - я хочу лише ним і насолоджуватись. І не за всі гроші міра. Пробачте, але я більше не приїду в Одесу.


Немає коментарів:

Дописати коментар