неділя, 13 травня 2018 р.

Мені подобається бути мамою

Мені подобається бути мамою. Деколи, звичайно, хочеться просто мовчки встати і вийти, та йти йти, йти, йти ... не оглядаючись. Але як тільки починаєш вставати, так одразу дорогу тобі перепиняє або купа невипраної білизни, або неприготована вечеря, або маленькі рученята, які обіймають зі словами : "А хоця б позаліти?"... І ти розумієш, що не можеш отак взяти і все покинути. Що нікому крім тебе вони аж на стільки не потрібні. І замість того, щоб вийти, ти йдеш закидаєш прання, готуєш вечеряти, перевіряєш уроки і т д і т п. Просто живеш далі...



Більшість мам відмовляється від думок про себе і все віддає дітям. З однієї сторони, то зрозуміло, бо якщо є одних 100грн і відсутність шапки і в мами і в дитини, то мама аж ніяк не купить шапку в першу чергу собі. Але коли вже є можливість щось узяти собі - ми все одно, частіше за все, віддаємо те, що хочеться нам,- дітям. Для чого? Якщо мама теж людина, а дитина може і без того обійтись? Щоб не було "душевної травми в дитини"? Так, як каже моя кума, і я з нею згодна - щоб ти не робила, а дитині завжди буде з чим піти до психотерапевта. Чи то її недолюбили, чи перелюбили чи ще щось.

Здоровий егоїзм корисний для всіх. Я уже навчилась відвойовувати свою косметику і деякі речі. Періодично вступаю у нерівний дво-чи три бій за якусь річ з дівками, бо я її теж хочу ))) Це дає такі дивні відчуття. І тут аж ніяк не допомагає авторитет мами ))) Тут просто дівчина на дівчину )))

Мамою бути дуже дивно. Спочатку в тобі щось росте, і ти ніяк не можеш зрозуміти, як же ж воно там могло створитись із двох краплинок рідини. Потім ти відчуваєш просто неземне блаженство, коли твоє дитя тобі кладуть на груди перший раз. Потім перші кроки, перші запитання і самостійні висновки, перші друзі і образи.... Ти ніби проживаєш своє життя у різних варіаціях знову і знову... Що саме головне, ці варіації можуть бути кардинально різні.

Діти, навіть у одних і тих самих батьків - різні. Навіть двійнята. А деколи вони настільки різні, що дивуєшся, в кого воно могло таке вдатись ) Але з часом все одно бачиш у них і себе і тата.

Діти - класні. Вони дозволяють згадати себе ті ... надцять років тому, коли уже і не віриш, що ті часи таки були. Вони показують, що когось можна любити тільки за те, що він просто є. Що когось можна любити більше за усе на світі. І ця любов не обмежується кимось одним. Вона росте пропорційно до кількості дітей.

Так цікаво спостерігати за тим, як я змінююсь разом з дорослішанням своїх дітей. Я чудово розумію, де я налажала і мені за це соромно, а де я все одно зробила б саме так, хоч як би мені не було боляче. Але привітання з Днем Матері, власноруч спечений торт чи зроблена листівка, шу-шукання по кутках перед святом, та багато інших таких дрібничок, дають мені впевненість у тому, що мої діти не шкодують, що вони прийшли саме до мене. А я ні разу не шкодую, що вони у мене є.

І сподіваюсь, що мої батьки теж не шкодують, що я у них є, хоч я далеко не ідеальна донька і зовсім не така, як вони мріяли. Але я хороша ))) І це добре ))))


Немає коментарів:

Дописати коментар