четвер, 26 квітня 2018 р.

Випуск з 9-го класу - для чого?

Ну от, дарагая редакція, я знову в свободном польоті і маю час та натхнення висловити свої думки про наболіле. В першу чергу, хотілося б розповісти про сільський автобус, але у мене немає слів. Ще таких не придумали. Тому, цю тему поки відкладемо.
Зате є інша тема, яка мене муляє, штирить і ковбасить. Це випуск із 9-го класу. От про це і потриндим.


Одразу скажу, що я навчалась у 3-х школах: в першій до 5-го класу, в другій - до 9-го, ну і в останній до 11, що логічно. Отже, у мене не було випуску ні з молодшої школи, ні з 9-го класу (шок, сенсація!) І ви не повірите, але я вижила і ні разу про це не жалкую (про те, що не було випуску, а не про те, що вижила. Хоча, обидва формулювання норм).
Я розумію різні форми випуску з 11 класу, коли школу (нарешті) закінчено, усі однокласники розходяться хто-куди і ти їх, мабуть, більше ніколи в житті не зустрінеш. Хоча, "Земля кругла".
Але, мені зовсім невтямки "бал" на випуск з 9-го класу. Це при тому, що майже всі залишаються вчитись у цьому ж класі далі. Ні, я розумію, що закінчення 9-го класу, це теж, певною мірою, важливий момент у дорослішанні дитини. Це важливо як для дітей, так і для батьків. Та я не бачу причин для помпезності, ресторанів, музик, ведучого і всього іншого.

В 11-му класі випуск святкують тому, що діти розходяться по життю. А в 9-му для чого? Щоб  було? Щоб відмітити, що це 9-й клас? Щоб згуртувати дітей чи щоб мати можливість посидіти в ресторані?

Розглянемо ці декілька причин (інших я не знайшла)

1. Щоб  було (бо всі так роблять)

Здається, уже давно пора відходити від цього дурнуватого "бо всі так роблять" і "а що люди скажуть"... Якось по-барабану, що вони скажуть. Сьогодні про це, завтра про інше. А всі так роблять ... Ну, багато хто не їсть м"яса - давайте теж? Ще у нас дуже багато курців - давайте всі? Ну і т д. І просто уже класичне: " А як всі підуть з даху стрибати - ти теж підеш?" (с)

2. Щоб відмітити, що це 9-й клас?


Насправді, тут потрібно вдихнути - видихнути і працювати далі, бо останній ривок попереду. А це - лише передостання сходинка і нічого більше. Не буду казати, що 9-й нічим не відрізняється від 8 чи 5 - відрізняється, кожен наступний рік відрізняється від попереднього. Але 9-й клас - ще не привід святкувати "з розмахом"

3. Щоб згуртувати дітей

Для того, щоб згуртувати клас, існують інші активності, аніж сидіння в ресторані, яке в цьому плані взагалі не  помічник. Найкраще згуртувати клас може якась спільна діяльність. Або вироблення чогось, або приготування до чогось, або подорож, або сплав, ночівля в наметах на природі тощо. Ресторану в цьому переліку немає.

4. Щоб мати можливість посидіти в ресторані

Я думаю, що навіть дев"ятикласникам, тим більше, теперішнім, абсолютно не цікаве пусте сидіння в ресторані. Ну поїли, ну попили... Все. А батькам - напевно у кожного є своя, давно згуртована компанія, з якою приємно не лише в ресторані посидіти, але й картоплю копати, і цемент місити, і в морі купатись. А може це різні компанії...Байдуже.

Отже. Єдиним доволі цікавим і корисним відзначенням закінчення 9-го класу, для мене, є якась спільна діяльність дітей. А якщо це будуть батьки і діти - то взагалі просто чудово!

Але, більшість хоче ресторан. Гарний і великий (ну це зрозуміло, з огляду на кількість учнів). І хоч Баба - Яга як завжди проти, в даному випадку, зваживши всі ризики, "за" і "проти", я вирішила пливти за течією. Ресторан - так ресторан. Якщо для нас буде неприйнятна ціна - ну що ж, буде бенкет без нас. Побачимо...

А в небі так яскраво сяють зорі, а біля наметів полум"я вогнища палахкотить. Цвіркуни намагаються переспівати шепіт вітру і прохолодне вечірнє повітря змушує згуртуватись навколо вогню. Хтось візьме до рук гітару і награватиме легкі акорди усім відомої пісні. А хтось першим почне підспівувати. І от, зовсім не з чулись, як уже над рікою пливуть молоді і дзвінкі голоси, які розповідають про любов, про тугу, про мрії й сподівання. А може й просто про "батарєйку" ))) Це не важливо. Тому що вони усі тут, навколо вогнища. Усі разом.
А далі буде незвичний сон не на м"якому ліжку, а у наметі в спальному мішку. Можливо, це допоможе комусь із них прокинутись і зрозуміти, що саме запах росяної трави, вогнища і вільного вітру мають стати його покликанням. Можливо, хтось зрозуміє, що ось ці підлітки навколо нього не такі уже й злобні монстри. Ну, хіба лише трішки. А хтось зрозуміє, що самота - то його натхнення.
Потім може бути все що завгодно. Ніхто з нас не знає, що його чекає попереду. Але спогад про ось це вечірнє вогнище, пісню, те, як разом варили кашу і її ні з чим незрівнянний смак - залишиться назавжди.
Усі розійдуться-розлетяться. Буде ще безліч вечорів/мандрівок/зустрічей і розставань, але ось такого досвіду як цей - не буде більше ніколи.

Ви ще хочете посидіти в ресторані?

Фото тур-клубу "Бідняжки"

Немає коментарів:

Дописати коментар