пʼятниця, 5 січня 2018 р.

"Проміжні результати" 2017

Напевно, потрібно підводити якісь підсумки року, а у мене все якось не виходить. Якісь думки приходять - і одразу йдуть, створюючи вітер в голові)))

На справді, для мене цей рік ще не закінчився. Він завершиться тільки тоді, коли я завершу ту справу, яку почала ще в січні 2017. Тобто, от якраз в січні і закінчиться мій рік. Я на це дуже сподіваюсь. Тоді і можна буде підвести якісь підсумки. А поки що так - проміжні результати.


 2017 був хорошим роком лише через те, що ми нікого не ховали. Шкода, але з деяких пір це стало головним "мірилом" року, що минає.

 Я таки спромоглась почати вирішення свого найбільшого питання і найзаповітнішої мрії. Почати - це уже половина справи, це я вам із власного досвіду кажу.

 За рік було дуууже багато усього: і радощів, і сліз, і розчарувань, і відчуття, що "я всьо магу, я всьо сумею..." Дійсно, доводилось падати, підійматись, видихати і знову йти. І так не раз... На жаль.

 Мої діти - то мої квіти. Вони ростуть і змінюються, стаючи кожного року ще на рік дорослішими. Вони стають самостійнішими і все більше віддаляються у своє, мені абсолютно недоступне і невідоме, життя. Тому що то їхнє життя. Мені і сумно, і радісно. Так, вони розуміють, що мають нести якусь відповідальність, що є як права, так і обов"язки. Чого лише варте сказане однією з них в запала сварки: "Ти зобов"язана це робити, бо ти наша мама!" Це було так... шокуюче, що я навіть не знайшлась одразу що сказати. Воно то ніби й так, бо мої обов"язки як мами, ще ніхто не відміняв. А з іншої сторони - у мене теж є права, як мами, ну і як просто людини, в першу чергу. Та і у Дівок вік такий, що загалом, якийсь час елементарно про себе попіклуватись зможуть. Ми то розібрались з цим питанням, але це був такий серйозний удар. Ага.

Та вони все одно ще мої маленькі Дівочки, такі серйозно дорослі, гарні і розумні. Все одно вони мої рідні лялечки )))

 Мар"яна майже щодня радує своїми новими досягненнями у своїй маленькій самостійності. Вона сама застібає-розстібає гудзики на кофтинці, сама сьогодні зав"язала собі шапочку. Вона робить такі смішні і по-дитячому розумні висновки! так "логічно" пояснює свої вчинки )) Вона також уже про щось мріє і чогось сподівається. Вчиться співвідносити хочу/можу, розуміє, що таке "чекати" і багато іншого. Вона така смішна, мила і ніжна "доросла" дівчинка!

 Якщо замислитись, то і про себе я зрозуміла багато чого. Що я хочу, на що сподіваюсь, кому довіряю, а кому ні. Я знаю, яка це розкіш, спілкуватись лише з тими людьми, з якими хочеш спілкуватись; яка розкіш займатись саме тією справою, яка приносить тобі не лише емоціональне задоволення, але й фінансове. І я прагну до цієї розкоші, бо я того варта.

 Я поступово повертаюсь до спілкування з людьми в реальному світі ))) Так зразу і не скажеш, що мені це дається важко, але після довгого часу самітництва і спілкування лише через мережу - то таки важко. Але нічого, я знаю, що я все "смагу", якщо це буде потрібно.

 Я знаю, кому я маю дякувати так, як тільки можу. Я знаю, заради кого я віддам останнє, і кого підтримаю у важку хвилину. Я знаю, на кого я можу покластись, і кому віддячу сторицею. І, як не дивно, це одні й ті самі люди уже багато років )))

 Я розумію, як деколи тобі зі мною важко. Знаю, часом мене хочеться придушити, і деколи хочеться, щоб я просто замовкла. Але з нас двох хтось має ж говорити ))) Навіть деколи не зовсім приємні речі. Сподіваюсь, що все ж таки приємних звуків я видаю більше )))

 І на останок. Я впевнена, що усе буде добре. У всіх: у вас, у мене і у тих хлопців, які нещодавно повернулись додому. Ми усі вистоїмо і переможемо. Досягнемо своєї мети і втілимо свої мрії в реальність. тому що по іншому просто не може бути.


Немає коментарів:

Дописати коментар