пʼятниця, 29 грудня 2017 р.

У мене більше не буде дітей... чи буде?

Декілька днів тому я вирішила, що більше дітей точно не хочу. Ні, мені звичайно подобається брати на руки маленьке новонароджене дитятко, подобається відчувати, як воно штовхається в животику, я за грудне вигодовування і все таке, але я більше не хочу. Я втомилась.

 А потім, на наступний день, мені зовсім неочікувано і в екстреному режимі потрібно було відвідати "мою" жіночу консультацію при "моєму" пологовому. Потрібно було всього-навсього підписати папірці, а не те, що ви там собі подумали.


 І ще тільки наближаючись до цієї будівлі, я зрозуміла, що всьо - вся моя рішучість про відсутність наступних дітей тане як лід на сонці. А коли я туди зайшла - я просто почала всміхатись, як дурнувата.

 Цей запах лікарні, змішаний із запахом новонароджених малюків, маминого молока і дитячої присипки - це якась просто неймовірна суміш. Безліч жінок і зовсім дівчаток, які сидять під кабінетами, обіймаючи свої животики. Ледь - ледь чутний плач немовлят... І я зрозуміла, що "ніколи не кажи ніколи". Що навіть усі мої найпалкіші і найміцніші обіцянки не мати більше дітей - гроша ламаного не варті.

Я розумію, що нема куди, нема за що, що війна в країні і вже є троє, яких потрібно вигодувати і на ноги поставити... Але якщо наш тато скаже "а давай", я не те, що не буду відмовляти, а ще обома руками буду "за"!

 Та окрім цього, я знову усвідомила, що я уже вхожу не у вік молодої матусі, а у вік молодої бабусі! Поки я вирішувала в ЖК свої страви, біля мене ставала на облік дівчинка, у якої чоловікові 22!! роки. Їй самій і того менше, десь до 20... І воно таке маленьке, таке перелякане і заворожене. Для неї усе таке нове і не зрозуміле...

Я хочу бути із своїми дівчатами поруч у такий важливий момент, я хочу підтримувати і пояснювати те, що сама знаю... Але я до цього не готова. У той момент, коли я ще сама не проти народити маленьке дитинча, знати, що твоя дочка через кілька років (а 6 років - це теж кілька років, я ще буду ого-го, баба - ягодка опять), теж може народити малюка... Це якось шокує...

 Та попри все, маленькі дітки - то є велике щастя. Почуття, яке розриває тебе з середини на шматки, коли тобі вперше поклали на груди твоє маленьке чудо - не зрівняється ні з чим і є своєрідним наркотиком, від якого важко відмовитись.

 Тому, не дивуйтесь і не крутіть пальцем біля скроні, якщо через якийсь час прочитаєте у мене на сторінці, що я знову йду в пологовий )))




Немає коментарів:

Дописати коментар