четвер, 6 липня 2017 р.

І знову про літній табір - разом чи окремо

Так сталось, що з старшими дівчатами, коли вони були маленькі, ми певний час жили втрьох - я і вони.  Звичайно, я могла розраховувати на допомогу своїх батьків і брата, коли дуже треба, але не постійно. Бо ж я дітей народжувала не для них. Тож, у більшості випадків, ми з Дівчатами скрізь були разом - я і двоє моїх дітей. Обох брала з собою у подорожі, обидві спали зі мною в одній кімнаті, періодично, обидві спали зі мною в одному ліжку, обидві ходили разом зі мною в гості і т д. Тобто, вони скрізь були разом.  Якщо бабуся хотіла взяти когось до себе на ніч - то тільки обох. Якщо хтось хотів повести дівчат десь на прогулянку - то теж, тільки обох. Або обидві, або нікого.



Для мене це було важливо. Я не хотіла, щоб мої діти відчували якісь переваги одна над одною, щоб зародилась хоч найменша зернинка ревнощів між ними. Наприклад: мене бабуся взяла до себе ночувати, а тебе ні.

Тому, коли з"явились поїздки з класом у школі на екскурсії - у мене не виникло питання, хто їде, а хто ні. Якщо їде одна - разом з нею їде і інша. Бо як це так - одна покатається на каруселях, а інша ні?. Для мене це неприйнятно. До певного віку, в них і друзі були спільні.

Зараз, коли Діфки уже майже дорослі, зрозуміло, що усе трошки по інакшому. Вони гуляють кожна із своїми друзями, кожна із своєю компанією. Хоча, спільні друзі теж залишились. Але на Дні Народження їх уже не запрошують разом, в школи вони теж ходять різні. Та залишилось ще багато чого, що все одно робиться - або всі, або ніхто. Бабуся так само бере або усіх або нікого (ну, хіба що, хтось сам не захоче); подарунки або всім, або нікому (хоч по цукерці) і табір - або разом, або ніхто.

У нас уже є досвід перебування у літньому дитячому таборі, при чому такий, що запам"ятається на довго.

Перший раз Дівки їздили на 7 днів у Карпати, Івано - Франківська обл. Там ледь не на третій день у Насті піднялась температура до 39, слабість, голова болить... А у мене на руках новонароджена Мар"яна, 8 годин їхати потягом, потім ще на перекладних до табору добиратись. Що робити? Я ледь з розуму не зійшла. Але все минулось. Хоча я сказала, що більше ніяких таборів.

Другий раз Дівчата поїхали оздоровитись уже в Сокілець, Немирівський район. Так, щоб не далеко від дому. Щоб у разі чого ми могли приїхати. Ну і от: за три дні до закінчення табору, Іванка отруїлась. Увесь табір, усі більше 100 дітей нічого - а вона ригала далі ніж бачила. Ну і як результат, ми їхали десь в 23.00 в Немирівську лікарню, забирати Іванку додому. По дорозі вже й Настю забрали. Звичайно, вдома вже нічого не було, але враження просто бомбезні.

Знову я казала, що досить нам тих таборів, хай сидять вдома. Але ні. Ось сьогодні поїхали в Тернопільську область ))) Ми вирішили, що пригод в таборах нам уже вдосталь, тому цей раз має бути все чудово.

Так от, про основне - чому вони їдуть у табір лише разом. 

Зрозуміло, що так буде ще недовго, можливо якихось 3 - 4 роки. А далі Настя виросте із віку таборів, а Мар"яна не доросте, тому Іванці доведеться спробувати поїхати самій, або сидіти вдома.

Та поки є можливість - вони їдуть разом.

1. Так я впевнена, що обидві отримають однакові пригоди (ну не без мінівідхилень)
2. Я впевнена, що у разі чого, їх буде кому підтримати (коли одній з них погано)
3. Їм у жодному разі не буде одиноко
4. Їм буде до кого звернутись по допомогу
5. Вони приглянуть одна за одною (Тут, звичайно, Настя буде більше опікуватись Іванкою, ніж навпаки, але ми всі ще пам"ятаєм той випадок, коли Іванка набила в садочку хлопчика, який ображав Настю).
6. Їм так спокійніше
7. Мені так спокійніше.

З приводу того, що їм теж потрібно відпочити одна від одної - на все свій час. Ще залишилось не так багато часу, коли вони можуть ось так разом десь поїхати. Можливо, коли повиростають, вони будуть разом кататись по світу, але малоймовірно, тим більше, що зацікавлення у них кардинально різняться.

Вони можуть жити в різних кімнатах, вони можуть займатись різними справами, відповідно до свого віку. вони можуть обідати за різними столиками, але вони будуть разом. Кожна з них знатиме, що вона не сама. Що у неї є вона.

Вчора чи позавчора Мар"яна сказала, що Настя з Іванкою її "под"юшки" (подружки). Вона ще просто не розуміє, що таке "сестрички". Але я дуже сподіваюсь, і прикладу максимум зусиль, щоб у дорослому житті, проживаючи кожна своє життя, вони завжди знали. що у них є Сестри. І що у разі чого, обидві прийдуть на допомогу, що б там не було; обидві порадіють за досягнення, не залежно від того, наскільки вони є великими.

Для мене дуже важливо, щоб мої діти були разом. Щоб вони відчували своїх сестер і завжди залишались рідними. Щоб вони насправді залишались найближчими одна до одної. Бо вони усі мої і я їх усіх безмежно люблю.




Немає коментарів:

Дописати коментар