субота, 25 березня 2017 р.

Режим "нікудишко"

Періодично у мене вмикається режим "нікудишко". Тобто, я нічого не можу, нічого не вмію, нічого не досягла і т д В такі моменти я задумаюсь про старість, пенсійні програми і онуків.
Але потім я беру пензлики в руки, і розумію, що не все так погано в моєму світі. Так, у нас немає "ні кола, ні двора", але є де жити і є за що жити. Ні, ми не шикуємо, але і не просимо попідхати.


У мене є чудові Діти, яких деколи хочеться дуже сильно набити, але я стримуюсь. Ми разом з ними зараз переживаємо зовсім не легкий перехідний період і кризу трьох років одночасно, але це все проходить у формі середньої тяжкості із періодичними загостреннями. І я знаю, що коли на зборах батьки кажуть, що їхні діти їм не розкажуть, хто там накосячив, я впевнена, що мої мені розкажуть. Бо вони знають, що це буде сказано лише мені. Вони мені довіряють. Я знаю, що коли вони кричать: "Я не буду, не хочу і все одно зроблю так я хочу!" - вони зроблять так як треба. Може і не зовсім так, як я сказала, але і не погано.

У мене є чудовий Чоловік, якого, між іншим, теж хочеться періодично стукнути, але ж я його люблю. Як в тому анекдоті:" Розвестись не думав, а прибити бажання було"... Завдяки йому я змогла знайти себе і спробувала займатись тим, про що завжди мріяла. Він дав мені і час і можливість. Завдяки йому, може (і стане) реальністю мрія усього мого життя. Сподіваюсь, це і його мрія, хоч і не таких маштабів. Через нього у мене є маленька Кицюня, яка смішно говорить і, нарешті, перестала дзюрити в штані ))) Я знаю, що у мене зовсім не медовий характер і я тепер ненавиджу футбол (а його, як на зло, стає все більше і більше), тому і просто безмежно вдячна своєму Чоловікові за його витримку ))))

У мене є мрія, яка уже стала ціллю і має конкретні кроки для втілення в життя.

Я можу займатись тим, що мені до душі і результат моєї роботи подобається людям. Шкода, що поки що я малюю повільно і мало, але все набувається з досвідом.

Батьки живі і відносно здорові

Друзі є справжніми Друзями, а не "мімопроходящими"

Перемога все одно буде за нами. Без варіантів.

І ще багато всього, якихось дрібниць, які наповнюють життя сенсом і дають зрозуміти, що все що я роблю - воно недаремне. Що все має свою причину і мету. І що я зовсім не "нікудишко".
Просто засиділась в гусінях і ніяк не можу розкрити наповну свої метеликові крила ))))

Головне не терпіти те, що несила терпіти...



Немає коментарів:

Дописати коментар