четвер, 27 жовтня 2016 р.

Помилки у вихованні, які роблять майже усі мами

Я читаю багато літератури і по вихованню дітей зокрема. В книжках про співіснування батьків та дітей трапляються доволі хороші рекомендації. Деякі з них я використовую у вихованні своїх дівчат. Щось "приживається", щось ні. Але на основі такої "навчальної" літератури та власного досвіду, можу скласти невеличкий список помилок, які роблять майже усі мами у вихованні.



Коли йде мова про боротьбу з поганою поведінкою дитини, то кожна з нас намагається зробити усе можливе і неможливе, щоб перемогти у цій "боротьбі". Адже лише ті дорослі знають, як правильно виховувати дитину, у яких дітей немає. І коли ми бачимо, як чужа дитина влаштовує істерику, то ми точно знаємо, що з нами такого не трапилось би. А коли вже наша дитина влаштовує скандал у людному місці - ми розуміємо, що тепер усі оточуючі нас засуджують.
Чому ж вони вередують?

Діти поводяться майже однаково і коли вони втомились, і коли голодні, і коли хочуть спати. Недарма кажуть, що, якщо дитина вередує без видимої причини і при цьому вона здорова, значить вона просто хоче спати. І це не єдиний такий "шаблон"

Забагато НЕ

"Не бий сестру!", "Не смикай кицьку!", "Не відривай листя у вазона" - кількість таких зауважень може зростати в геометричній прогресії за невеличкий проміжок часу

Зазвичай, ми стільки разів за день, та навіть за годину, кажемо "ні" або звертання з формою "не" (не роби), що дитина просто перестає нас чути і сприймати. А ще, психологи кажуть, що діти по суті своїй не сприймають частку "не". Тобто, коли ви кажете, наприклад, "не кричи" - дитина чує лише "кричи"; "не зачіпай кота" - "зачіпай кота".

Тому, коли дуже хочеться сказати "НЕ роби щось", спробуйте замінити своє прохання так, щоб там не було частки НЕ і запропонуйте альтернативу. Наприклад: "не шарпай кота" - "погладь котика, я тобі покажу як"; "не кричи" - "давай тихенько пошепочем, як мишки" тощо. Звичайно, не завжди виходить себе контролювати, бо коли роками, десятиліттями тебе саму виховують у постійному "НЕ", то важко взяти і за раз почати робити по-інакшому. Але потрібно намагатись. Воно дійсно допомагає краще. На Мар"яні у мене практикувати такі звертання уже виходить майже завжди.

Але є деякі випадки, коли без НЕ обійтись не можна. Коли дитячому здоров"ю загрожує небезпека при недотриманні певних правил, то тут уже не до замін. Тоді варто говорити чітко і ясно. НЕМОЖНА і все. Пояснити причину такої заборони, але правило має бути незмінним. У нас це - переходити дорогу лише з дорослим за руку, лише на переході; не зачіпати розетки тощо.

Пам"ятайте - обов"язково хваліть малюків, коли вони виконують ваші прохання! (А могла б написати - не забувайте хвалити дитину ))) Яка я молодець )))

Ми очікуємо забагато від наших малюків

Ми купили Мар"яні дуже гарний набір іграшкового посуду, у Іванки є багато ляльок. Усі ці іграшки ми гарненько виклали перед Мар"яною, а вона все одно плаче і хоче на руки! Чому? Просто тому, що вона не знає, що з ними робити. Вона не вміє гратись. Вона ще замаленька і майже немає життєвого досвіду, щоб розуміти, як поводитись у тій чи іншій ситуації. В даному випадку, їй просто потрібно показати, як гратись саме цими іграшками, і вона із задоволенням приєднається до гри, а згодом, буде гратись сама.

Так само і в багатьох інших ситуаціях. Коли дитина бажає привернути до себе увагу батьків - вона кричить. Вона ще не знає, що потрібно посмикати за руку і сказати, що ти хочеш.
Дуже часто ми очікуємо від своїх дітей, що вони знають, що в поліклініці потрібно почекати, що в церкві потрібно поводитись тихо, що в магазині верещати не гарно і тому подібне. А вони не знають. Якщо ви їм не поясните ті чи інші норми поведінки - ваші діти самі про них не здогадаються. А ви не будете розуміти, чому він/вона кричить?!

Наприклад, ви зайшли до церкви, там не бажано кричати і розмовляти голосно, а ваш малюк починає дуже галасливо поводитись. Ви маєте присісти чи зігнутись так, щоб ваші очі були на рівні очей малюка, та спокійно пояснити, що у церкві потрібно поводитись тихенько, а якщо тобі щось потрібно - візьми мене за руку і скажи на вушко те, що ти хочеш.

Тільки не думайте, що ви один раз сказали і все - дитина одразу запам"ятала. Вам потрібно буде повторити все ще не один десяток разів. Наберіться терпіння, ви теж не зразу ложку навчились тримати.

Поводьтесь так, як би ви хотіли, щоб поводилась ваша дитина

Якщо ви кричите на свого чоловіка/друга/співробітника, йдете від нього грюкаючи дверима, називаєте когось негарними словами, то не дивуйтесь, що ваша дитина буде себе поводити так само по відношенню до інших дітей, а з часом, і до вас також.

Є дуже гарне і відоме англійське прислів"я: "Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе". І воно таки справді так. Якби нам того не хотілось, але діти, особливо маленькі, дуже чітко копіюють вашу поведінку, реакцію на ті чи інші події.

Я розумію, що деколи важко контролювати себе і свої емоції. Бувають моменти, коли хочеться накричати, дати ляпаса, а не декілька годин намагатись вирішити проблему мирно. Але коли після того, як я не стримаюсь і накричу на Іванку, вона йде і, від образи на мене, кричить на Настю. Це не правильно. Так не має бути. І я розумію, що сильно налажала. Наступного разу намагаюсь стриматись, вмитись холодною водою, просто можу сказати, що я дуже сильно зла, і щоб нікого не образити, прошу йти в свою кімнату - почекати поки я заспокоюсь.

Психологи наполягають, що після того, як ви повелись некоректно (не так, як хотілося б), ви обов"зково маєте вибачитись і пояснити, чому саме так вчинили. На справді ж, так не завжди вдається робити. Часом ми буваємо аж занадто роздратовані, щоб усвідомити свою помилку. Часом у нас просто не вистачає мужності.

З досвіду скажу, що вибачатись, пояснювати і говорити легше із малюками ніж з підлітками. Не вирішила ще остаточно, чому саме так, але факт залишається фактом.

Ми втручаємося в дитячі розваги тоді, коли це непотрібно

Уявіть ситуацію: ваші діти розігрались, бігають по хаті та кричать. У них це така гра. А для вас це що?

Вмикати "ігнор" в такій ситуації важко. Часто батьки втручаються, коли відносно дорослі діти поводять себе як нерозумні малюки, або як ніби вони "несповна розуму". Але постійно все контролювати теж неможливо. Та й бути мамою/татом - стервом якось не хочеться.

Психологи зазначають, що деколи дітям просто необхідно робити речі, які ви вважаєте нелогічними, втомливими, непотрібними лише для того, щоб набути нових навичок. В інших випадках, малюки просто намагаються привернути вашу увагу.

Розумні люди в таких випадках радять спочатку оцінити, чи є ігри або те, чим займається дитина, небезпечним для нього або оточуючих? Якщо ні - потрібно зайняти вичікувальну позицію. Рано чи пізно (краще рано, бо в батьків нерви не залізні) дитина втомиться або їй набридне і вона заспокоїться. Якщо ви перечекаєте - то і свої нерви збережете, і дитина буде задоволена.

Але стримувати себе після нервового або абсолютно не позитивно дня - дуууууже важко...

Ми лише обіцяємо і не виконуємо обіцянок

"Вимкни телевізор ... Я серйозно на цей раз ... Останній раз кажу!" -  А діти продовжують робити те, що і робили. А все чому? Тому що знають - наслідків не буде ніяких. Ви не дотримуєтесь обіцянок/погроз.

 Для того, щоб навчити дітей дотримуватися правил, ви маєте, для початку, самі їх дотримуватись і дотримуватись свого слова. І як би вам не було шкода дитину, якщо ви сказали, що за недотримання правил ви її покараєте - ви мусите це зробити.
Але спочатку, звичайно, потрібно говорити з дітьми, просто просити. Наприклад,  "Будь ласка, вимкни телевізор і виконай домашнє завдання". Якщо син/дочка вас почув і зробив, як ви просили - він/вона молодець і ви також. Якщо "віз і нині там", вам потрібно оголосити, яке буде покарання за невиконання прохання і таки втілити це покарання. Наприклад, "Я вимикаю телевізор негайно. Допоки уроки не зроблені - телевізор вмикати заборонено"

Як правило, діти чують з першого разу. У нас принаймні. Якщо не чують - покарання таки буде втілене. І я дуже тішусь, що ми не дивимось телевізор. На одну біду менше.

Ми думаємо, що те, що спрацьовує для одного малюка, спрацює і для іншого

Щоб справитись із ниттям однієї дитини, варто лише опуститись навприсядки до її рівня та спокійно поговорити. Але інша дитина може виявитись агресивнішою і просто не буде слухати.

Якщо Насті достатньо буде сказати, пояснити і відпустити, то Іванка "надується" і буде згадувати про інцидент навіть через 10 років. Настя з Іванкою після суворого зауваження просто почувались присоромленими, а Мар"яна починає плакати ледь не до істерики... І таких прикладів безліч.

Усі діти різні, але і усі вони час від часу "виходять за рамки" дозволеного. Покарання має бути відповідне не лише до дитячої провини, але і до самої дитини. Що підходить одному малюкові, те може бути категорично заборонено для іншого.

Усі діти люблять бігати, стрибати, кричати і балуватись. Деколи ми можемо на це закрити очі (якщо немає явної загрози здоров"ю), а деколи ми хочемо тиші і просимо їх заспокоїтись. Часом наші діти нас слухаються без зайвих нагадувань, а часом нам доводиться вдаватись і до покарань.

Життя набагато складніше, ніж ми можемо навіть уявити. Але ми можемо навчити наших дітей жити так, щоб і їм було цікаво і нам не було соромно.


Немає коментарів:

Дописати коментар