понеділок, 22 серпня 2016 р.

Як навчити підлітків розуміти батьків?

Чому ніхто не проводить ніяких навчань чи тренінгів для підлітків і "починаючих підлітків"? Чому є безліч книжок і всіляких психолого/педагогічних праць про важкий підлітковий період, про те, як бажано спілкуватись у цей час з дітьми, що їм доводиться переживати і т д... І що їх треба любити, і оберігати, і відпустити, і дати свободу, і контролювати і все одночасно. А от про те, що в цей період відчуває і переживає мама чи тато - жодного ні тренінгу ні праці.
Невже лише діти вимагають розуміння? Чи мама, то така істота, яка сама з усім справиться?
Чому ніхто не пояснює цим майже дорослим дітям, наскільки сильно хвилюються за них батьки, чому страшно, коли вони десь гуляють вночі, навіть якщо мама точно впевнена, що її дитина зараз із дуже добре знайомими друзями? Друзі ж то, в кращому випадку, такі самі підлітки. А у гіршому - уже старші.

Чому ніхто не розповідає цим страшно розумним підліткам, що деколи варто прислухатись до того, що каже мама. Бо є такий досвід, якого ні разу не побажаєш своїм дітям, але висновок з нього хочеться щоб вони затямили раз і назавжди.

Чому ніхто не розкаже їм, що мама щодня робить вибір між собою і ними, і деколи цей вибір дається важко. Тому що хочеться, дуже хочеться мамі нове плаття, ось таке, як стоїть у вітрині магазину... Але дитині потрібні нові кеди, блузка до школи, штани та ін... А мама... ну, мама ж в декреті (в кращому випадку), або скаже, що у неї все є

Чому ніхто не пояснить, що коли мама каже, що ці штани не личать до цієї кофтинки, а в купі це має вигляд як "натягнула все краще зразу", то мама найчастіше таки права.

Чому ніхто не пояснить, що верески "мені нема чого вдягнути" при наявності трьох штанів у шафі, нових кофтинок та ін (враховуючи, що увесь мамин гардероб можна помістити на одну поличку дитячої шафи), болить так, що хочеться забитись в куточок і тихо плакати, кажучи оте сумнозвісне "а я їй все, а вона мене ось так..."

Чому ніхто не розкаже, що мама теж людина, і її дуже легко образити, засмутити. Але так само і потішити легко - достатньо просто не свинячити у себе в кімнаті, виконувати мамині прохання одразу, а не після 100нагадування...
Цей період такий мінливий. Є моменти, навіть дні, коли натішитись не можна такими дорослими і розумними дітьми. Як вони самі щось пропонують, допомагають. Як мама розуміє, що без цієї допомоги і не справилась би ніколи... А є такі дні, коли думаєш :"Боже, що я роблю не так"?!

Чому ніхто не пояснить підліткам, як мамі страшно, що вони дорослішають. Як страшно, що можуть обрати "не тих" друзів, спробувати паління, випивку чи ще якесь лайно. Ні, мама впевнена, що її дитина сама розумна, відповідальна і т д. Але страшно від цього не менше.
Чому ніхто не розповідає уже не дітям, але ще не дорослим, як важко відпустити свою кровиночку, якій ще зовсім нещодавно підтирала жопку, водила в садочок і обіймаючи обіцяла, що нікому і ніколи не віддасть свою квіточку. А тут потрібно відпустити.

Чому ніхто не скаже, який важкий для мами підлітковий період її дітей. Як важко прийняти той факт, що твоя дитина уже не потребує тебе настільки багато, як раніше. Що твоя дитина стає самостійною, окремою одиницею. Що вона мусить пройти через певні випробування, які у всіх бувають вперше і не завжди приносять радість...

Чому ніхто не проводить тренінги для підлітків - як зрозуміти батьків?

Немає коментарів:

Дописати коментар