неділя, 29 травня 2016 р.

Яка найкраща різниця у віці між дітьми?

Найчастіше майбутні мами, або уже ті, що мають одну дитину, запитують у "більш" досвідчених, яка різниця у віці між дітьми найкраща, тоді, коли у обох діти або маленькі зовсім (до 3х років), або найстарший - молодший школярик (6-8 років). Але чому ніхто не додумається задати це питання мамі, у якої двоє або більше дітей уже є або були підлітками (майже підлітками)? Коли краще і батькам і дітям: коли старшому 16 років, а молодшому 5; чи коли старшому 15, а молодшому 13; чи, може найкраще, коли старшому 18, а молодшому 3? Коли у батьків найбільше "рве кришу": коли обоє підлітків починають виясняти стосунки, або разом десь ходять гуляти; чи коли дітки "погодки" одночасно вкакались?



Звичайно, у кожної родини своя найоптимальніша різниця у віці між дітьми. Когось влаштовує різниця у рік (не розтягувати на два рази недосипання, недоїдання і т д), комусь здається, що краще дати організму відпочити два-п"ять років, та й старший підросте; а в когось і 15 - 18 років різниці - теж в самий раз, знову молоді батьки )))

Але у будь - якому разі, ніхто і ніколи не бере до уваги підлітковий вік. Усі переживають лише про недосипання, недоїдання, поділ іграшок і хвороби у віці від народження до 5 років максимум. А про усі "радощі" підліткового віку не турбуються, вважають, що поки до того діло дойде, то "медицина стільки усього придумає".

Та час проходить на багато швидше, ніж здається. І якщо двоє карапузів, із невеличкою різницею у віці, ще дуже мирно можуть співіснувати і ділити материнську увагу, то два підлітки одночасно в хаті - це уже зовсім не мило і не весело.

Коли у вас двоє підлітків, то будьте готові до того, що у них одночасно може "зірвати кришу", викид гормонів неконтрольований. Чомусь, вони починають багато в чому поводитись, як маленькі трьохлітні дітлашки: ділять маму (хоча в дитинстві такого не було), проявляються ревнощі (хоча в дитинстві, на таке навіть натяку не було), обом або одночасно смішно ні з чого, або обидві ревуть, або одна реве, а інша сміється (що гірше). Дуже часто їм важко пояснити чого саме вони хочуть або не хочуть і чому... І це все в подвоєному розмірі.. І це все супроводжується нестримним потоком свідомості, коли ти їй слово - вона тобі 100...

Це так важко... На багато важче, ніж з маленькими дітьми. У них твій авторитет не підлягає сумніву. У маленьких діток мамине слово - то закон і істина. Так, звичайно, вони теж і не слухаються, і вередують, але там хоч більш-менш зрозумілі причини і можливі наслідки...

А підлітки - це просто нестримний винос мозку і потік свідомості одночасно. Я розумію, що треба з ними говорити, що треба їх любити, що це пройде і вони усе зрозуміють... Але...я не доживу до того часу при повному розумі.... Деколи так хочеться ось цю розумну дупу, яку ти ще не так багато часу тому витирала від какашок, взяти і відгепати; так хочеться, щоб ось цей ротик, з якого ти так чекала перше слово, просто заткнувся; і ось ці ручки, які так ніжно обіймали і гладили, просто зробили те, що їх просять....

Я далеко не ідеальна. Періодично можу не зовсім чітко висловлювати свої побажання (просто -віднеси плаття в кімнату -, а не - віднеси плаття в кімнату, та повішай на плечки, бо зараз я його не понесу в ремонт, сьогодні вихідний, а понесу завтра...), деколи забуваю, що обіцяла (особливо, якщо щось у мене просити, коли я ловлю Мар"яну по хаті, щоб одягти сухі штани, або нарешті сіла відпочити і просто вимкнула мозок)....Але... може дійсно, я щось роблю не так і не тоді, і кажу неправильно і не ті слова... Та я стараюсь, я із усіх сил стараюсь зберігати якусь "золоту середину" - бути і другом, і, в той же час, все ж таки мамою, яка має і навчити і несе відповідальність за усі їх слова і вчинки...

Я боюсь, що в якийсь момент просто не витримаю, і просто стану якимось Цербером, Бабою Ягою і Кащиком Невмирущим одночасно. Я заберу у них усі їх свободи і залишу лише обов"язки, без права голосу і без будь - якого іншого права. Це неправильно, звичайно. Але, терпіння і витримка теж мають межу...

У мене просто більше немає ідей, як пережити цей період... Маленькі дітки - маленькі бідки...
Піду поплачу...


Немає коментарів:

Дописати коментар