середа, 18 листопада 2015 р.

А ви сприймаєте дитину як особистість - такою, як вона є?

Нещодавно переглянула дуже цікавий фільм - "Весілля Дженні" (Jenny's Wedding, 2015). Хотілось чогось легкого і веселого, щоб хоч трішки розвантажити свою бідненьку головєшку, але вийшло трішки не так. Фільм про те, як сприйняли батьки, друзі, брат/сестра, сусіди звістку Дженні (головної героїні) про її одруження. Навіть не про саме одруження, а про її нареченого, тобто, наречену.



Фільм дуже цікавий. Про те, як батьки спочатку майже зреклись дочки; про те, як сестра розгнівалась, тому що вирішила, що Дженні таким чином намагається просто привернути до себе увагу; про те, що брат, єдиний, одразу сприйняв звістку Джейні з радістю. Тобто брат єдиний завжди сприймав свою сестрою такою, як вона є. Без будь яких умовностей. І я трішки зависла - а ми сприймаємо своїх дітей такими, як вони є, чи завжди намагаємось їх "переламати" так, щоб нам було зручно?

От як би ви сприйняли таку звістку, від свого сина/доньки? Ну ось таким воно вродилось. І, частіше за все, це не набуте, а вроджене, тобто, від вашого виховання (якщо воно було), не залежало те, чи любить він/вона особу протилежної статі чи своєї.

Звичайно, поки це не стосується нас самих, ми будемо бити себе в груди і казати: "та я нє, ніколи мої діти такими не будуть", або "я прийму свою дитину такою як вона є, бо це ж моя дитина!". Але якщо раптово вам таки доведеться це почути від своїх дітей, чи буде ваша реакція такою, як ви думаєте? Як перевірити?

А перевірити, чи, бодай, приблизно спрогнозувати можна, дивлячись на те, як ви зазвичай сприймаєте свою дитину.

Наприклад, якщо вам подобається гра на піаніно, а вашій дочці - ні. Що ви робите? Переконуєте її, що саме це їй потрібно? Чи дозволяєте вибрати щось інше, що буде їй подобатись, хоч і вам дууууже хотілося б, щоб вона грала на піаніно?

Або, ваша донька обожнює штани і карате - а ви вперто купуєте їй платтячка і записуєте у студію бальних танців, бо "вона ж дєвочка"! Чи, все ж таки, допомагаєте вибрати якісні штани і хорошого тренера по карате?

Чи, може, вашому синові дуже подобається танцювати, а ви вперто водите його на заняття з боксу, бо "він же мужик"?

Відношення до вчинків дитини не має бути таким же, як і до самої дитини. Бо на життєвому шляху може статись будь що, і вчинки можуть бути різними. Але ваша дитина все одно залишається вашою дитиною.

Ви можете ненавидіти її/його роботу, оцінки, захоплення і навіть друзів. Але ви завжди будете любити свою дитину. Деколи це важко - відокремити ставлення до дитини від її вчинків, деколи хочеться їх просто відгамселити, і щоб недодавали сивого волосся. Але доводиться брати себе в руки і казати, як радять дуууже вумні психолухи: "Ти зробив/зробила погано, мені не подобається твій вчинок. Але я все одно тебе люблю, а вчинок твій ні". І тут же додати від себе: "Але якщо зробиш так ще раз, то я тебе відгамселю" )))

І не забувайте, допоки діти під вашим крилом, ви маєте пам"ятати, що все має певні межі, довіряй, але перевіряй. Щоб не було потім гірко, за безцільно втрачені роки.



Немає коментарів:

Дописати коментар