субота, 17 жовтня 2015 р.

Не ідеальна мама у нашому не ідеальному світі

Кожна з нас хоче бути найкращою мамою, ідеальною для своєї найкращої та ідеальної дитини. Щоб і вдома був лад, і з чоловіком мир і злагода, і дітки не хворіли і завжди були слухняними та дружніми... Але це ... ну, не те, що б неможливо, а малоймовірно. Тому що усі ми живі люди, і діти також, зі своїм характером, настроями та самопочуттям, радощами і болями. Не знаю, як у часи моєї мами, але зараз ми залежні від від суспільної думки. Хтось більше, а хтось менше, але все одно залежні. Ми навіть підсвідомо очікуємо схвалення від оточуючих, усіляко намагаючись показати лише одну, найкращу, сторону свого життя.



Усе починається ще у часи першої вагітності. Нам втовкмачують і у жіночій консультації, і наші мами з іншими родичами, як потрібно себе поводити, що їсти, що пити, як ми маємо себе почувати щоб наша вагітність була ідеальною. Ми маємо відчувати легкість і задоволення, лише радість від кожного руху маляти у своєму животику. Наше харчування має бути лише корисним і збалансованим, мають бути "розгрузочні дні" та багато прогулянок на свіжому повітрі.

А у тебе, як на зло, нудота по 5 разів на день; дитина так лупить по печінкам, що дихати боляче; на сир та овочі дивитись не можеш, зате із задоволенням поїдаєш гамбургери. Тобі важко виходити на вулицю, тому ти більшу частину дня проводиш вдома. Ти не можеш нормально спати через печію, нудоту, вічний голод і, потім уже, великий живіт, тому вранці ти фізично не можеш мати свіжий і квітучий вигляд. Але усе це - нормально! Це природньо! Та навколишні намагаються переконати тебе у іншому, тому ти починаєш відчувати себе якоюсь "не такою", неповноцінною і незграбною.

Потім ти приходиш з малюком додому і любиш його неймовірно, тому що він - найкраще, що могло трапитись у твоєму житті. Ти носиш свою крихітку на ручках, ти краще спиш, коли відчуваєш його дихання біля себе вночі. Ти знаєш, що твоя дитинка особлива, не така як усі. Що зубки можуть почати прорізуватись як в 4 місяці, так і в 11, що сидіти малюк може почати як в 5 місяців, так і в 7... І багато чого іншого... Але знову звідусіль ти відчуваєш : а мій уже сидить, а мій уже говорить, а мій уже ходить, а мій уже має 6 зубів, а мій уже їсть борщик... Та: ой-ой-ой, а чого це він не сидить, а чого ти не даєш яблучко, а чому ви не кладете спати в окреме ліжечко, а чому ти не витримуєш час між годуваннями? А чому, А чому, А чому.... І тут тебе починає клювати щось із середини - я погана мама, у мене якась "не така дитина"... І починається біганина по лікарям і самопоїдання...

І це усе підкріплюється надзвичайно популярними статтями чи прикладами інших матусь із соц мреж, які розповідають про своє ідеальне життя. Про те, що дітки ніколи не б"ються і не сваряться між собою, що вони майже не хворіють та завжди слухаються маму, що надзвичайно гарно вчаться і мріють стати космонавтами... Хтось починає задумуватись : "а чому у мене не так? хіба я гірша?!" і починають "рватись на німецький хрест" намагаючись дотягнутись до такого недосяжного ідеалу. Інші, подумки, а може і в голос, вигукнуть, як Станіславський: "не вірю"! Тому що, усі ми живі люди і діти також. Вони також мають поганий настрій, вони також деколи хочуть усі разом до мами на ручки, а ручок не вистачає, вони також можуть захотіти усі разом одну і ту ж іграшку/книжку/ручку. Вони мають свої характери та біоритми. Їх можна, та й треба, вчити жити у мирі та злагоді, знаходити рішення у будь-яких конфліктних ситуаціях, заступатись один за одного в зовнішньому світі та не ображати один одного вдома. Але, вони не роботи, вони живі! Так само і у вас з чоловіком бувають дні ніжності і втоми; буває, коли хочеться обійняти і говорити-говорити-говорити, а деколи хочеться просто тиші. Як діти не можуть без якогось хоч мінімального суперництва, так і ви не можете кожну хвилину клястись своєму коханому у своїх почуттях. Немає ідеальних сімей! Мами і татусі - розслабтесь і живіть нормально! Не намагайтесь перетворити себе і своїх близьких на вічно усміхнених роботів! Не забувайте, що те, що ви бачите (особливо в мережі), не завжди таке, як воно є на справді.

І, на останок, анекдот:

- Василю, я чув, що ти розлучився із дружиною?! Чому?! Вона ж у розумниця, і красуня, і господиня...
- Петро, бачиш, які у мене туфлі - новенькі, чистенькі, блискучі і дуже дорогі?
- Бачу, а що?
- Так от всі це бачать. І тільки я знаю, як вони мені тиснуть.

Пи.си. І цю статтю чи схожу ви не знайдете в гламурному виданні, адже я не розказую, як стати ідеальною мамою. Я просто намагаюсь пояснити, що кожна з нас нормальна і ідеальна суто для своєї сім"ї. І ніхто не знає, що за собою приховує посмішка на фото.


Немає коментарів:

Дописати коментар