середа, 12 серпня 2015 р.

Розлучення - як жити далі?

Просто - брати і жити. І хай мене пробачать ті жінки/чоловіки, які зараз саме переживають наслідки розлучення, але це не кінець світу, не закінчення життя і не привід для істерик. Ха, це я уже зараз можу так говорити, бо усе давно пройшло, бо життя повернуло так, що таки то "було краще для усіх". Але пережити то можна.



Ще одна знайома нещодавно розлучилась із чоловіком. Двоє діток чудових, вона енергійна і гарна, розумна і цікава. Але ось так сталось. Їй важко, вона все ще сподівалась, що розійдуться "як порядні люди", та є як є.

Розлучення, це завжди стрес. А коли є діти - то вдвічі більший стрес, а то й в 100 разів більший. Найчастіше, ініціаторами розлучення виступають чоловіки, а жінка залишається з дітьми і без вибору - розлучатись чи ні. Як правило, чоловіки йдуть до інших жінок. Не кращих, не гірших, а просто інших. Хтось виявився "не готовим до сімейних стосунків", хтось "знайшов свою справжню любов", а комусь "просто все набридло"

Дуже рідко ініціаторами розлучення виступають жінки. І, як правило, вони йдуть "в пустоту", тобто залишають чоловіка, не маючи "на стороні" постійного партнера. Частіше за все, таким жінкам набридає тягнути на собі дім, дитину та ще й чоловіка. А "його усе влаштовує". На розмови і пояснення можуть піти роки, але якщо його усе влаштовує, то нічого не допоможе. Пам"ятаю, коли подруга сказала, що вона уже не може більше тягти усе одна, що втомилась і виставила зайвий тягар за двері, у мене сталась істерика. Чомусь, мені було так боляче і прикро, що ще одна сім"я розпалась, не зумівши порозумітись. Вона виросла - а йому було комфортно й так.

У мене є власний досвід розлучення. А також є наглядні приклади не однієї подруги/знайомої. І, як не дивно, жодна з розлучених не зійшлася знову з чоловіком, а хто сходився - знову розходився.

І не важливо, чим це все закінчиться, чи то новим одруженням з цим самим чоловіком (що малоймовірно), чи одруженням з іншим чоловіком, чи життям в своє задоволення, але цей період потрібно пережити. Не знаю точно, що там переживають чоловіки, яких покинули, але не думаю, що щось кардинально інше. Але, от що відчувають жінки, яких "поставили перед фактом", знаю добре.

1. "Я хочу щоб він здох"

Ось саме так. Немає ніяких банальних - "Хай живе довго і щасливо, а я буду задоволена тим, що він буде щасливий..." і всіляке інше бла-бла-бла. То лише у жіночих романах таке пишуть. Брехня. Насправді хочеться щоб він здох, щоб він мучився, щоб захлинувся в твоїх сльозах і сльозах ваших дітей. Хочеться його "за горло подержать", відімстити і за свій біль, і за сльози дітей.

Діти.
Чим менші діти, тим важче їм щось пояснити. Вони будуть плакати і просити папу, це 100%. Це природньо, навіть якщо той присвячував їм мало часу. Вони будуть питати  де він і казати, що хочуть до нього. Це теж природньо. Мамі просто потрібно взяти себе в руки і перетерпіти.

Ні в якому разі не потрібно брехати дітям! Просто скажіть про причини того, чому ви будете жити окремо без подробиць. Мої діти знали, що папа там ходить на роботу, а тут, біля нас роботи нема, тому ми поживемо окремо. Разом з папою жити не можна, бо там місця нема, і садочка там з дітками нема... Але папа все одно приїде, як тільки зможе. До речі, моїм дітям було 2 з половиною роки одній і пару місяців іншій.

Ні в якому разі не втягуйте дітей у свої "розборки" і не дозволяйте цього робити нікому із ваших рідних - близьких. Діти виростуть і самі усе зрозуміють. А ви вбережете їх психіку від травми і проблем в майбутньому із протилежною статтю. Якщо важко хоч що-небудь сказати позитивне про папу чи, хоча б, нейтральне, тоді просто про нього не говоріть у присутності дитини. Взагалі нічого про нього не говоріть при дітях.

Я знаю, як хочеться просто самій здохнути, коли трирічна дочка плаче в істериці "Я хочу до папи, і ти мені непотрібна, і бабка мені непотрібна, і ніхто мені не треба, я хочу до папи". А ти впевнена, що папа у цей час розважається із друзями і черговими подрузями і навіть близько не переживає за дитину. Але мусиш просто її приголубити і розказувати чергові байки, що він приїде, але зараз не можна, давай намалюємо йому малюнок і він швидше приїде, давай те, давай інше.... А у самої в середині просто все вмирає, і уже не хочеться, щоб він здох, хочеться самій просто лягти і вмерти, а ще краще, взагалі не народжуватись.

Це пройде. Та запам"ятайте: не брешіть дітям, і не розказуйте усілякі "гадості" про папу дітям спеціально.

Порада.
В цей час хочеться усім розказати, яка він скотина і тд, яка падлюка. Як "віддала йому свої найкращі роки життя, а він не оцінив" і т д і т п. Розказуйте. Деколи, від цього стає легше. Але знову ж таки, ніколи не брешіть, і навіть не "прикрашайте дійсність". Рано чи пізно, ті, кому ви "плакались в жилетку", почують його версію подій, і вони почнуть співставляти. Звісно, версії будуть кардинально відрізнятись, але важко не заплутатись у власній брехні. Зате легко говорити правду і не заплутатись в ній.
Звичайно, ви будете просити зберегти сім"ю, хоча б заради дітей. Але це марна справа. Тому, можете просити, але не накидайтесь собою - ви ж себе і своїх дітей не на смітнику знайшли!

2. "Вау, виявляється, є ще чоловіки!"

Через певний час ви із здивуванням помітите, що виявляється у світі є ще й інші чоловіки, окрім вашого бувшого чоловіка (БЧ). Можливо, вам захочеться "реваншу", а можливо, вам буде просто цікаво, чи ви ще приваблива для чоловічої статі. Ви почнете ретельніше доглядати за собою, знайомитись з чоловіками, можливо, ходити на побачення. Ви й надалі будете говорити із знайомими про свого БЧ, але уже на багато спокійніше. Вам все ще буде боляче, але ви зрозумієте, що ви це переживете.

Діти. Вони й надалі залишаються з вами і тільки вашими. Вам і надалі потрібно доглядати за ними, виховувати, розважати і т д. Ніколи не приховуйте від своїх потенційних "бойфрендів" того, що у вас є дитина/діти. Ваші Малюки не винні, що уже так сталось, і вони нікуди від вас не подінуться. Та й для чого? Це ж ваше маленьке щастя, яке доводить, що любитиме вас і товстенькою і худенькою, і на підборах і з макіяжем, і без цього. Діти будуть вас любити просто через те, що ви є, і не підуть до іншої "мами". Радіючи своїм малюками, ви можете знову відчути жагу до життя і впевненість, що у вас усе буде добре. Не приховуйте того, що у вас є таке щастя. Для того, хто має з вами бути, це не перешкода. А той, хто не хоче "прицепа", вам не потрібен. Любіть своїх дітей. Вони нікому так не потрібні, як мамі.

Порада. Ви почали оживати і знайомитись знов з протилежною статтю. Ні в якому разі не шукайте нового папу для своїх дітей і якщо стане вибір між прогулянкою з малюком і прогулянкою з новим хлопцем, обирайте малюка, а хлопцеві просто поясніть. Для дитини ви увесь світ, а для хлопця - ще не відомо, чи не "чергова". Насолоджуйтесь чоловічою увагою, кохайтесь, але ніколи не на шкоду дітям. У них є папа, який би він не був. І не поспішайте знову поставити штамп у паспорті - вам би спочатку з тим, що же є розібратись.

3. Життя продовжується, важливо усе пам"ятати щоб не повторювати

Ви живете далі. Уже немає такого нищівного болю, як спочатку. Уже немає такої великої потреби в чоловічій увазі. У вас виробився новий ритм життя, з"явились нові цілі та бажання. Вам добре з дітьми, і, здається, більше нічого не потрібно. Можливо, у вас з"явилась людина, з якою вам добре. Але не поспішайте.


Діти.
Пройшло уже досить часу, щоб діти звикли до того, що ви з папою живете окремо. Вони уже не так травматично переживають розлуку після зустрічі з ним. Не забороняйте їм зустрічатись. Навпаки. Якщо бачите можливість для зустрічі дітей з батьком чи хоча б телефонної розмови - запропонуйте це в першу чергу папі. Дітям намагайтесь не казати. про зустріч чи дзвінок батька до останнього моменту. Тому що у дорослих дядьків деколи з"являються важливіші справи, ніж діти, і вони не розуміють "що ж тут такого", а дитина плаче, і їй боляче. А так - не знає - не болить.
Не поспішайте знайомити своїх дітей із потенційними кавалерами. Не приховуйте їх наявність, але і не "накидайтесь". Ваші діти - то ваша частинка, ваше інтимне, що варто довірити лише найближчим. Не оголюйтесь перед будь-ким.

Порада.
Живіть. Плануйте. Тіштесь дітьми та їх досягненнями. Насолоджуйтесь увагою. Але не повертайтесь. Ніколи не повертайтесь. Нічого хорошого це не принесе. Ні вам, ні дітям.

4. Усе що було, як вітер загуло

У вас уже абсолютно нове життя. Ви можете спокійно згадати минуле і зізнатись у своїх помилках і не повторювати їх знову; зробити певні висновки, щоб "не наступити на ті ж граблі" Завжди у розлученні винні двоє. Хтось більше, хтось менше, але обоє. Важливо це зрозуміти, і прийняти. Подумайте, що ви зробили не так? А що для вас надзвичайно важливе? Можливо, щотижневі відвідини свекрухи можна й потерпіти, аби не до іншої жінки? А можливо, вечеря вдома з дітьми після роботи - то для вас край важлива річ, яка має бути без обговорень?

Вам потрібно вирішити, що для вас важливе у майбутніх стосунках, а з чим ви можете змиритись. Єдине, що не підлягає обговоренню - це стосунки з дітьми. Якщо ви помітили, що ваш обранець недоброзичливо, зверхньо, неадекватно чи по іншому, але аж зовсім не позитивно віднісся хоч раз до вашої дитини - гоніть його в три шия! І не дозволяйте більше навіть ступити на поріг. Діти - то святе! Ви, і тільки ви відповідаєте за них. Чоловіки можуть як прийти, так і піти (вибач, коханий), а діти залишаються. І щоб з ними не трапилось - усе ляже на вашу совість, і лише на вашу.

Діти. Вони ростуть, і життя змінює акценти. У них уже зовсім інші захоплення. Вони знають, що десь у них є папа. Вони самостійно вчаться робити висновки про нього із його справ. І діти дуже швидко вчаться користуватись соціальними мережами та пошуковими системами. Тому, може настати такий день, що ваша дитина прийде до вас і скаже: "Мама, а ти знаєш, що папа одружився? А нам навіть не сказав. Чому?". І тут уже ваша черга буде сказати щось типу "Та ти що?" І дивуватись, звідки це вона дізналась... Ось вам і дітки ))))

Порада. Усе лікує тільки час і любов. Навіть любов до своїх дітлахів. В першу чергу, любов до своїх дітлахів.

Якби не мої дівчата, я не знаю, як би я пережила той важкий період. Лише вони змусили мене "закусити вудила" і жити далі. Лише їхні рученята та обійми врятували мене від непоправних дурощів. А зараз вони повиростали і уже майже нічого (а може й нічого) не пам"ятають із тих декількох нелегких років.

Не дивлячись на те, що не я була ініціатором, а швидше, категоричним противником, зараз, оглядаючись назад, я б нічого не змінювала. Усе, що трапляється з нами в житті, будує нас як особистість. Усе нас загартовує і дає нам досвід. Якби не той вчинок, у мене б не було моєї маленької Мар"янки і коханого чоловіка. Я б не знала, як сильно я люблю своїх Настю та Іванку, і наскільки вони для мене важливі. 

Я не ображаюсь на свого БЧ, він хоч і "Подлец Родригес", але за дівчат турбується на стільки, на скільки йому це притаманно (на скільки вважає за потрібне). Звичайно, я б не відмовилась і від більшого, але і на тому дякую. Зараз вони уже достатньо дорослі. щоб спілкуватись із своїм папою самостійно. Тому я намагаюсь не втручатись. Але вони ще і не достатньо дорослі, щоб повністю самостійно контролювати своє життя.

П.С. Я знаю, що ти періодично читаєш мій бложик, щоб дізнатись про Дівчаче життя. Сподіваюсь, що ти усе зрозумієш правильно

П.П.С. Я також знаю, що ви періодично читаєте мій бложик. Тому хочу, щоб ви знали, що я не збираюсь накидатись ні собою, ні своїми дітьми (усіма), ні, тим більше, своїм чоловіком. Розумійте це як хочете.

П.П.П.С. Коханий, я тебе зустріла і одразу зрозуміла, що ти мені потрібен. Тому, тепер тебе уже нічого не врятує )))


Немає коментарів:

Дописати коментар