пʼятниця, 15 травня 2015 р.

Маленькі дітки - маленькі бідки...

Деколи з дітьми важко. Особливо, коли їх більше, ніж одне. А ще й до того, коли їм більше 5 років. В якийсь момент, вони стають дуже розумні і супер дорослі, які самі все знають, самі все вирішують, і деколи тебе просто і не чують і не бачать. Тоді розумієш, як було добре, коли вони спеленані лежали поперек ліжка. Але вони виросли.



Ми намагаємось виховувати своїх дітей вільними, розумними, мислячими людьми. Але дуже часто забуваємо, що цих "людей" потрібно і контролювати і ставити періодично на місце, бо у них з"являється "зіркова хвороба".

Мама намагається говорити, пояснювати, вчити, розказувати та не кричати. Але коли тебе не чують, бо саме займаються з"ясовуванням стосунків між собою дві старші, а трете, маленьке, чи то на погоду, чи то відчуваючи, що маму уже тіпає і трусить вона скоро вибухне, і собі векає, то хочеться або сісти й плакати, або поприбивати цих "дорослих".

Все ж таки, з відносно дорослими дітьми на багато більше клопоту, ніж з маленькими. Тим більше, коли маленьке одне. Маленькому потрібно не багато - щоб було сухо, циця, та мама, яка підтримує і ловить. Все.

А ось "дорослим"... Вони уже спостерігають, все "мотають на вус" та роблять свої висновки. У них з"являються питання, у них розширюється коло інтересів. Вони бажають усього і побільше, вони багато думають. а ще більше говорять. І часто спочатку говорять або роблять, а потім думають. Через них у мами дууууже швидко з"являється сивина і зменшується кількість нервових клітин.

Пробач, мамо, я була не права. Не важливо уже в чому, але я була не права. Тепер я це розумію. І я з жахом чекаю 14 - 16 років.

Як їх навчити мене чути тоді, коли я говорю, а не коли у мене уже знесло дах і я просто готова усе змести на своєму шляху? Як їх застерегти і зберегти? Як навчити цінувати, а не вимагати?

Деколи хочеться їх просто відлупити. Отак просто взяти і відгамселити від усієї душі. Щоб запам"ятали і зрозуміли. Але руки трусяться і очі "на викоті". Кричиш від безсилля, аж голос зривається... А потім "втіхаря" плачеш... Просто тому, що не розумієш - що я роблю не так? Невже вони не розуміють, що я також втомлююсь, що я не робот і не наймичка? Чому вони так поводяться? Аджеж до певного часу були просто янголятами...

А менше щіпається, і кусається... А більші п"ють кров літрами і їдять печінки кілограмами...

А потім дарують подарунки на День Матері і цілують-обнімають. І я знаю, що вони усе розуміють, що вони люблять маму і цінують. Що вони, якщо буде потрібно, віддадуть усе, що мають за маму... І цьомчики, надобраніч, і дзвінки "чи можна"... І мотання маминих нервів на лікоть...

Вони все розуміють, все знають. Але їм потрібно випробувати межі дозволеного... А у мами здають "нервішки" і вона просто поплаче тихенько у куточку, коли ніхто не бачить, і на завтра знову буде залізною леді або бетвумен (кому як більше подобається)...

Бо мама, то така істота, яка все знає, все вміє. все стерпить...

Правда, мамо?


Немає коментарів:

Дописати коментар