середа, 15 квітня 2015 р.

Мамині "заунивні" пісні...

Чомусь я стала дуже залежною від погоди: якщо сонечко - то і настрій гарний, хочеться співати і радіти і ніякі проблеми мені не страшні, а щойно пішов дощик і небо захмарилось, як одразу хочеться забитись в куточок, загорнутись у ковдру і ридати ридма. щоб ніхто не зачіпав...



І зараз якраз іде дощик... Діти похворіли і сидять усі зі мною вдома, а я почуваюсь мов пташка у клітці - і ніби добре, а на волю хочеться... Одразу, чомусь, почала згадувати яка я була ще якихось 5 років тому... Діти уже відносно дорослі; я вільна і гарна; була робота, не супер улюблена, але і не противна; було хобі, на яке вистачало і часу, і можливостей, і бажання...

Зараз є діти, які відносно дорослі. Є малявочка яка без мене нікуди, ну як і я без неї. Є робота, яка частково уже приїлась, але ще залишається цікавою. Є хобі, зайнятись яким лише в планах, так як є Малявочка. Є ще якісь звичайні повсякденні радощі. але на даний момент вони здаються настільки мізерними, що й згадувати не варт. Це те що "Є", а ще є неосяжна гора того, чого "немає". ЇЇ навіть перераховувати не хочеться.

Бувають моменти, як от зараз, коли здається, що я втратила себе. Десь загубила в бажанні досягти чогось одного, усе інше, без чого я - не я... Немає відчуття цільності, немає відчуття самодостатності, немає мене, як "Я". Я стаю нецікавою сама собі... Це жахливо...

Я маю хист до малювання, писала непогані вірші, як російською так і українською (ось нещодавно знайшла один - саму вразило), співаю краще ніж павлін, але до сцени не дотягую, подобається займатись танцями, і непогано виходить... Але замість цього я "ламаю голову" кожного дня над тим, що приготувати на вечерю, як швидше вилікувати дітей і слідкувати, щоб не захворіли знову, де знайти нормальну і недорогу квартиру для оренди, де знайти гроші, щоб хоча б на перший внесок на своє житло вистачило, як розібратись із Настіними вчителями, що робити, щоб робота приносила задоволення і т д і т п

Немає нічого, що б я робила для власного задоволення... Не враховуючи посиденьки під душем у ванній... Та й те, не так як хотілося б, бо Малявочка може прокинутись, бо працює лічильник на воду і на газ, і світло потрібно економити...

Я малюю, хоча це звучить дуже смішно, враховуючи, що попередню картину-розмальовку, я малювала майже 2 роки. За цей час я могла ще намалювати дівкам якихось звірят/діток на домашнє завдання чи на плакати. Зараз, я можу сісти і помалювати коли уже усі сплять, але я теж хочу спати... І я вибираю аж ніяк не малювання...

Я співаю, для Мар"янки в основному, коли намагаюсь одночасно готувати їй кашу і розважати її, або мию посуд і розважаю її, або ще щось роблю і слідкую. щоб вона нікуди не поповзла, не випала із гойдалки і т д. Можу ще у душі, як і більшість "співунів", але там виходять лише якісь сумні, "заунивні" пісні, що після них взагалі застрелитись хочеться...

Я хочу танцювати. Але щоб ходити на тренування потрібен час, якого не вистачає. А з Мар"янкою - то буде не тренування.

Єдине, що я дійсно роблю із того, що мені подобається - я пишу. Правда в більшості своїй виходять тужливі, сумні і важкі розповіді. Ну зовсім як ті пісні, що співаються  в душі... А кому хочеться їх читати? У кожного своїх проблем достатньо... А розповідати про те, як усе чудово і прекрасно, коли хочеться вити вовком - я не вмію... Хоч би завтра вийшло сонечко...

Ось така х... ня, малята...






Немає коментарів:

Дописати коментар