четвер, 12 червня 2014 р.

Паралельна реальність або а якби зробити все навпаки?

Чомусь заполонили мою голову думки про те, а що якби... Якби я тоді пішла не туди, а туди; якби сказала не так, а інакше; якби зробила не те, а інше.... Розумію, що можливо було б усе набагато гірше (а може краще), що не було б того, що є4 і що подивитись, хоч одним оком, а що було б, просто неможливо... але...

Кожній мамі, та й взагалі, кожній людині, притаманне бажання кращого. Завжди хочеться, щоб у близьких усе було добре, щоб усі були живі-здорові, щоб дітки були слухняні і радісні, щоб можна було доклавши допустимих зусиль, здійснити мрію... Але чомусь близькі хворіють, на кладовищах виникають нові могили, діти не слухаються, а щоб збулися мрії, то потрібно докладати максимальних зусиль, та й те, деколи виходить зовсім не те, на що сподівався.

І тут починають осідати думки...

А може потрібно було не виходити на роботу, а увесь час присвятити дітям? Може вони тоді б мали більше моєї уваги і менше сварились між собою? Може були б слухняніші і не такі вередливі? Але одразу виникає інша думка - що я б просто здуріла, сидячи вдома з дітьми і намагаючись вижити лише за держ. допомогу і аліменти. Та й для чого я їм зараз вдома, коли у них школа, гуртки, друзі....

Можливо варто було робити інші вчинки? Але як би тоді повернулось моє життя? Життя моїх дітей? Мого Санічки? Якби була можливість прорахувати наперед усі кроки, побачити, що станеться із моїм життям, після того чи іншого вчинку....

Може існують інші, паралельні всесвіти, де ми приймаємо зовсім інші рішення, робимо інші вчинки, кажемо інші слова? Може десь існує інша Я, у якої уже п"ятеро дітей і замучений чоловік? А може існує ще один всесвіт, де у мене так і залишилось двоє дітей, але я втратила можливість познайомитись із своїм коханим і зараз сама? А може є ще варіанти.... Але діти точно є, бо без них чомусь не уявляю своє життя при абсолютно будь-яких варіантах...

Шкода, що у нас немає такої можливості - зазирнути в майбутнє і побачити результат свого вибору. Можливо тоді, помилок було б менше. Можливо не було б у нас зараз війни та втрат... Можливо... А хто його знає, що було б... можливо...

На цю тему дуже гарний фільм "Містер Ніхто", де у героя була можливість зазирнути у майбутнє і побачити розвиток подій у двох варіантах - він їде з матір"ю на потязі, або залишається з батьком у маленькому містечку... Після роздумів про обидва варіанти, він вибрав третій - просто утік, не обрав ні перший, ні другий варіант...

Але у нас немає такої можливості. І доводиться робити вибір, не знаючи, а що буде далі, чи правильно робимо, чи ні. Є певні результати, які можна прорахувати у будь якому випадку, передбачити просто проаналізувавши уже ті відомості, що є. Та досить часто, ми не можемо навіть приблизно уявити, що буде далі якщо ми або поїдемо, або залишимось; змінимо роботу або ні; скажемо щось чи ні... І покладаємось на сліпу долю... І живемо у вибраній нами реальності...

Але що якби....


Немає коментарів:

Дописати коментар