неділя, 7 липня 2013 р.

Наші діти - це відображення нас у цьому ж віці. Перевірено на собі )))

Ніколи не думала , що доведеться відчути себе на місці своєї мами і дивитись на саму себе одночасно. Але це сталось, коли моїй Насті майже виповнилось 10 років. Здається, для перехідного віку ще рановато, але, очевидно, час біжить швидше, і для наших дітей -  це "в самий раз".



Це просто неймовірне відчуття, коли сидиш навпроти своєї мами, а між вами стоїть твоя дочка (її онука), щось говорить, і ви обидві розумієте, що це все уже було - ось ці слова, ось саме так казала я своїй мамі! Але ж моєї дочки тоді ще і в планах не було!!! Невже таки генетика? )))

Насправді, якщо періодично згадувати себе у віці своїх дітей, це допомагає їх зрозуміти. Ви дивитесь на них, і знаєте результат. Можливо результат буде не 100% такий самий, але дуже і дуже схожий. Враховуючи це, ви можете реагувати саме так, як потрібно для найкращого результату.

Перехідний вік зі всіма його "не хочу", "не буду", " а чому я, а не вона", " завжди я маю це робити", "я забула", "я не можу" і т д і т п - це лише початок. Але і його потрібно просто пережити. Деколи це зовсім не легко, але коли я чую, як я на претензії своєї дочки-напівпідлітка відповідаю словами своєї мами, а вона (дочка) мені "відгавкується" моїми ж словами, коли я була у її віці - стає дуже смішно і потрібно прикласти чимало зусиль, щоб стримати посмішку.

Бувають моменти, коли дуже важко тримати себе в руках, і на усілякі вибрики дуже "дорослого" напівпідлітка відповідати спокійно і розважливо. Тоді хочеться просто розплакатись від свого безсилля що - не будь пояснити. А воно вперлось, як осел, і усі пояснення просто відскакують від її колючої броні. Ось в такі моменти доводиться користуватись своєю перевагою дорослого - просто наказ, без будь яких пояснень, яких і так було достатньо.

Я розумію, що це все пройде і переросте. Що усе це я уже пережила на місці моєї дочки, а тепер у мене де жа вю, але я уже в ролі моєї мами. Саме головне, що я приблизно знаю результат і він прийнятний. Я знаю свої помилки і можу стати тепер на місце своєї мами і виправити її помилки, що б результат був ще кращий.

Я ніколи не забувала, яка я була у підлітковому віці. З чимось я і до сьогодні згодна, щось можна було зробити по іншому. Дуже добре, що у мене майже немає спогадів (та й у моїх батьків), за які мені зараз соромно. Сподіваюсь, що і у моїх дітей таких не буде.

Так, підлітковий період - це важко, це дійсно важко морально. Але якщо не забувати, якими ми були у свій підлітковий період, і бачити себе у своїх дітях - то усе буде не так вже й страшно.

І ще. Надзвичайно багато залежить від того, як ви виховуєте своїх дітей задовго до цього перехідного періоду. Я уже бачу результати, і знаю - що я була права. Тому гаяти час, і тішитись тим, що підросте - всього навчимо і виховаємо - не можна!

І не забувайте свою молодість, свою юність та дитинство. Діти дають вам можливість пережити це знову. Тепер уже трішки в іншій ролі. Але подивитись на себе, таку "ділову ковбасу" зі сторони уже дорослої людини, та ще й мами цієї "ковбаси" - це ні з чим незрівнянне задоволення!

Побачте себе у своїх дітях - це надзвичайно цікаво і захопливо!


Немає коментарів:

Дописати коментар